Сообщений в теме: 1348

[Лушин Ролан]

Валентина Савченко, on 27.3.2012, 18:38, said:

У Артиста был гарем (для прикрытия) у вышнэвому садочку. Там же в тени древ ротондочка , сооруженная из старых торпед. В любую минуты одалиски могли воспользоваться торпедой по назначению...

Взолновало слово одалиски. Спросил гугла - интуиция таки не ошиблась....

[Валентина Савченко]

Лушин Ролан, on 27.3.2012, 21:37, said:

Взолновало слово одалиски. Спросил гугла - интуиция таки не ошиблась....

Первоначально было написано одОлЕски, но Гугл - парень строгий и надругательства не потерпел

[Сергей Стриженюк]

Валентина Савченко, on 27.3.2012, 22:38, said:

Артист в ЭТО время готовился к предвыборной кампании и ему было не до секаса, так что Коля приплыл вОвремя...

Участие Артиста в перманентных выборах было тщательно разработанной Центром легендой прикрытия.

[Владимир Черничук]

Сергей Стриженюк, on 28.3.2012, 5:16, said:

Участие Артиста в перманентных выборах было тщательно разработанной Центром легендой прикрытия.

  Могу лишь только предположить,что Артист- это В.Ющенко,а Вера- это Юлька и обоим сейчас точно не до секаса...

[Валентина Савченко]

Владимир Черничук, on 30.3.2012, 13:23, said:

Могу лишь только предположить,что Артист- это В.Ющенко,а Вера- это Юлька и обоим сейчас точно не до секаса...

А Коля, скорее всего- Юра Луценко

[Василий Дуничев]

Валентина Савченко, on 27.3.2012, 21:42, said:

Сюжет закручен слишком сложно

Ольга Эрли, on 27.3.2012, 22:18, said:

Тогда закончим просто.
Это было 8-е марта.
На почту Коля не успел. Лошадь убежала.
Коля решил переправить чемодан с заветной информацией с подводной лодкой.
Для этого надо было вырваться на рыбалку.
Коля применив все знания полученные в разведшколе улизнул.
Сидит значит весь довольный такой, среди таких же счастливчиков,ждет свою подводную лодку, которая должна перископом выпихнутым в лунку сигнализировать о свое прибытии, ждет.
А Вера собралась в магазин и случайно захлопнула дверь.
Другие ключи были только у Коли.
Почертыхавшись, послушав в трубку "абонент временно недоступен", она пошла его искать.
Благо идти было всего ничего, дамбу перешел, и вот оно, как на ладони.
Но проблема же не в этом. Проблема совсем в другом.
Если вам не доводилось видеть, что представляет из себя рыбное место водохранилища в хороший день, то как вам объяснить?
Представьте себе пару гектаров водоёма, усыпанных палатками и просто рыболовами так, что льда не видно.
Как там найти человека, если ты даже цвет палатки не очень отчетливо помнишь?
Ну, можно конечно встать на краю и попробовать покричать, как в лесу. Вопрос, долго ли тебе дадут этим заниматься, это всётаки рыбалка, а не грибы.
Поэтому она кричать не стала, а тихонечно пошла от палатки к палатке. Тем более вспомнила, что палатка, вроде, как желтая.
И вот идёт она значит, остановится у очередной палатки, по куполу тихонько постучит, и позовёт негромко - "Коляяяяя!"

Тут надо сказать следующее. Вы удивитесь, но 8 марта мужики на рыбалке не столько рыбачат, сколько отмечают этот самый международный женский день.
Может, конечно, они отмечают не столько сам праздник, сколько то, как ловко они от него свинтили. Но пьют всё равно исключительно за дам. И даже предпринимают попытки пить стоя, сколько позволит купол палатки.

И вот значит, к примеру. Сидят рыбаки в палаточке, отложили удочки, и среди белого безмолвия, в чисто мужской компании, среди сотен и сотен таких же палаток, поднимают тост за здоровье милых дам. И тут им сверху по куполу - тук-тук-тук. И нежный женский голос интимно - "Коляяяя!" С надеждой. Как поведут себя нормальные мужики в такой ситуации?
Ну конечно! Они с изумлением бросают своё занятие, выползают из палатки, и начинают традиционный танец "Дееееушка! С прааааздником! Не присоединитесь ли на се_буквально_кундочку к нашему скромному застолью!"
И настойчиво тащат в палатку. С самыми что ни на есть чистыми намереньями. По пути выясняя, что завело прекрасную принцессу в эту обитель мужской скорби и мотыля.

И дальше всё повторяется с досадным постоянством.
- Тук-тук-тук! Коляяяяя!
- Дееееушка! С прааааздником! Не присоединитесь ли на се_буквально_кундочку к нашему с-с-скромному за-за-столью!

Правды ради надо добавить, что досада от навязчивых приглашений коменсировалась таким количеством поздравлений, пожеланий, и комплиментов, какое среднестатистическая дама не слышит и за год. А то и за всю жизнь.
Ну кто ж устоит?
Да и люди кругом были безопасные, чаще всего хоть визуально, но знакомые.

Короче, часа через три, когда Коля уже стал собираться домой, он с удивлением увидел, как по направлению к нему два мужика ведут под руки его Веру. Вера была при этом пьяней вина, на ногах стояла весьма нетвёрдо, зато весела была сверх всякой меры. С огромным букетом цветов (откуда взялся букет выяснить так и не удалось), а эти двое тащили за ней два здоровых мешка с рыбой - всё, чем могли одарить прекрасную незнакомку в этот светлый праздник озарённые её явлением тоже не совсем трезвые рыболовы.
И тут еще из лунки появляется перископ: "Тук-тук, мы за чемоданчиком".
Чемоданчик был передан, и Колю даже наградили, но  на рыбалку 8 марта ходить, как отрезало.

В результате с тех пор Коле заданиеВ новых не присылали.

Ну теперь все стало значительно проще! Значительно.

Сообщение отредактировал Василий Дуничев: 30 March 2012 - 02:48 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

ПІСНЯ ПАНІ МЕГРУ

Кілько я си наспівала
В отцу днинку пишну.
Тілько гіркість насолоджу
Давну й теперішну.
Играй-ко ми ґітарочько
Дуже голосненько!
Най-ко всім приємно буде,
В душі тай в серденьку...
Бо шо може так сердечно
В душу западати. –
Єк ни пісня тай музика?
Про це би всім знати...
Шоби серце ни вгавало
Єк пташка в садочку.
Шо хвилинкє укладало
Шшіру співаночку.
Подив’юси в гай зелений
Тай си задумаю.
Шо ти гаю молодієш,
А я ни гадаю!..
Кобес гаю завеснівси
Так єк цегл хочю...
Звеселив бес мою душу
Тай красу дівочю.
Я би тобі заспівала
У таку хвилину...
Ни один раз, а досхочу
Вечірком... тай, в днину...
Пані Мегру Індіанка,
А я – Українка...
Гіркота нас поріднила
З неї п’шла в нас співка.
Одним небом нас вкриває
Кожда ніч тай днина...
Одно Сонечко нас гріє
З високого неба.
Тут ЗАГАРВА НАЙСВ’ЯТІШШЯ –
Є з ким говорити...
Дозволь Боже у сумирю
Єк найдовше жити.
У сумирю – житє любе
Навіть в самотині...
Добрі друзі привертают
добро и в чюжині...

(З другої книги ,,ІНДІЙСЬКА ЗАГАРВА”      
    буковинської письменниці Параски
    Плитки-Горицвіт)                                      

З давніх давен Карпатських:

Пішов козак до дівчини
                 та взяв сі питати:
– Ци позволиш, дівчиночко,
                       в старости післати?
– Позволю ти, козаче[ньку],
                       в старости післати,
Мені треба на неділю
                         тройзілля дістати.
– У мене є коник-ворон,
                         що стоїть на стайні,
Та він тобі на неділю
                        тройзілля дістане.
Ой сів козак на коника,
                                    поїхав лісами,
Надибає троєзілля межи яворами.
Зліз козак із коника
                           та й зачав копати,
Надлетіла зозуленька
                              та стала ковати:
– Не копай, козаченьку,
                      тройзілля, тройзілля,
Дівчина тя змудровала,
                            в дівчини весілля.
Ой сів козак на коника
                                 та й їде додому:
– Нема мені дівчиночки,
                            не буде й другому!
Став козак на подвір’я,
                                зачав сі дивити,
Як узяли люде добрі
                              мід-горівку пити.
– Я не хочу, люде добрі,
                                  вашої горівки,
Лишень хочу дві-три слова
                              сказати до дівки.
Ой чого ж ти, дівчинонько,
                          та й з мене сі смієш,
Чи не маю я тройзілля,
                             коли ми не віриш?
Правов руков,
          правов руков порцію тримає.
Лівов руков йа з кишені
                                      зілля винімає,
Правов руков від пояса
                                 шаблю відпинає.
Не встиг козак до дівчини
                                  сказати дві слова,
Як дівчині на долину злетіла голова.
Злетіла головочка з гори на долину,
Ой сів козак на коника,
                                   утік в Буковину.
Як утік у Буковину
                         та й став на полєну:
– Конику мій вороненький,
                              з тобов не загину,
Вертай же сі йа зо мною
                            до дівки в гостину!
Сідлай коня вороного
                                 у нове сідельце,
Поїдемо до дівчини на єї весільце!
Ой приїздить козаченько
                       та й став на подвір’я,
За молодов дівчиночков
                              плаче все весілля.
За молодов дівчиночков
                              отець-мати плаче,
За козаком за молодим
                          чорний ворон краче.
Неньку старенькую
                              водов відливають,
За козаком за молодим
                             три села збивають.
Та й збивають та й стрясають
                             від хати до  до хати,
А війт каже: "Трясіть добре,
                                   щоби го дістати!"
– Маєш ні, війте, в руках,
                                    не будеш ні бити,
Нехай знає, кого має дівчина дурити.
Коб твоя так, пане війте,
                            дівчина зробила,
Она б тобі до вечера
                       на лаві лежєла.

[Мангов Владимир Андреевич]

ЗОРЕ ЯСНАЯ
            Віталію Білоножко

Синьоока чарівнице,
Кохай мене й весною.
Люби мене, таким як є –
І радісним, й з журбою.
Білявонько, любавонько,
Люби, рідна, й літом –
Кохай мене засмаглого
Й під місячним світлом.

Приспів:
Моя люба чарівниця,
Доленько коханая!
Все життя віддам за тебе,
Зоре моя ясная!

Калинонько, жоржинонько,
Люби мене й осінью,
Поміж листя золотого
Зачаровуй вродою.
Снігуронько румяная
Люби мене й зимою –
В сніговії, й в мороз лютий
Зігрію собою.

Приспів.

У САДОЧКУ СОЛОВЕЙКО
                         Оксані Пекун

У садочку соловейко
На калину поглядав –
Закохався в червоненьку,
Їй одній пісні співав.
Біля вишні козаченько
В нічку темную стояв,
Підлетіла дівчинонька:
,,Здраствуй, любий. Довго ждав?
Привіт, люба. Ніч би ждав!”

У садочку соловейко
Цілував калиноньку,
А в обіймах козаченько
Зігрівав дівчиноньку.
Місяць вийшов погуляти,
Шлях Чумацький привітать.
Гука мати в вікно з хати:
,,Йди вже, доню, пора спать.
Йди вже, люба. Коли спать?”

- Іду, мамо, не хвилюйся.
Боже ж мій, світає вже!

[Мангов Владимир Андреевич]

Був вражений, коли почув, хто написав слова цієї пісні:

РОМАШКА БІЛАЯ
                  Слова Митрополита Володимира,
                   Пер. В. Мангова  

У всі очі я дивлюсь, ох яка ж то є краса
Ромашка білая й пелюсточки ніжнії,
Перлина серед квітів, бо вона моя любов!
Ой, ромашка білая й пелюсточки ніжнії,
Перлина серед квітів, бо вона моя любов!

Вийду в поле вечором,
                            цвітуть квітоньки кругом.
Між волошок синіх там живе й моя любов.
Ромашка білая й пелюсточки ніжнії,
Перлина серед квітів, бо вона моя любов!
Ой, ромашка білая й пелюсточки ніжнії,
Перлина серед квітів, бо вона моя любов!

Букет квітів я нарву, там ромашки не знайду.
Я її одну зірву, й до серця притулю.
Ромашка білая й пелюсточки ніжнії,
Перлина серед квітів, бо вона моя любов!
Ой, ромашка білая й пелюсточки ніжнії,
Перлина серед квітів, бо вона моя любов!

18.04.12 р.

[Бондаренко Валентина]

так вiн теж людина, Володимире,  

[Мангов Владимир Андреевич]

Переклад ще кількох віршів Митрополита Володимира:

ОСІНЬ

Осінь звички має лисячі –
Ніколи не впаде, мов грім.
Вона листки злегка тремтячі
Запалює вогнем своїм.

Вона підпалює не зразу
Алею, діброву й лісок.
Наче трішечки чекає
На самий головний свій час,
Свій головний строк.

Не чіпає ліс ялиновий,
І ліс сосновий обійде.
Вона дихне на лист кленовий,
На лист березовий дихне.

Знов з листям гру свою почне:
Осиковим й тополинним,
Зачепить і горобинове,
Торкнеться й вітів липових.

І непогоду не накличе,
І не нагонить знову хмар.
Все, мимохідь, між іншим наче,
Граючись, без будь яких чар.

Якось на вулицю ти вийдеш,
І защемить в душі твоїй.
Вражений красою, станеш –
Як близько осінью до мрій!

ПОДОРОЖНИКИ

Все літо в пилюці при дорозі,
У довгії  спекотливі дні,
Підстилає людям, не на возі –
Під ноги, листки зелені він.

Бубусі в дитинстві нашім раннім,
Прошепотів:,,Господь з тобою!”
Приклав їх холодними до рани,
Спасали нас часто від болю.

Подорожник – й непримітний наче
Супутник всіх польових доріг.
Й не перерахувать, козаче,
Скільком він безхитрісно поміг!

Не сяє красою переможно –
Зовнішність неказиста й проста.
Яка непомітна вона й скромна –
Найсправжніша в світі доброта!

НА СТОЛІ СТОЯЛА РОЗА…

На столі письмовім стояла роза –
Моє справжнє богатство безцінне!
Поезія між життєвої прози…
Вода і світло – було все  їй рідне.

Та враз, вона очі закрила вночі
І схилила голову від смутку,
І, як рядки із пісні, дуже сумні,
Впали один за другим пелюстки.

Я знаю, що є батьківщина в любих
Квіток, і в яркої, і в світлої.
І в палацах, із золота вилитих,
Квіти задушить жура по землі.

Їм сонце потрібно, дощі і грози,
Гніздо потрібне їм на рідній землі.
Я бачив сам, як помирають рози.
Помре і ця – на моєму столі.

Вона піде з життя безповоротно.
Уже відходить… В кожнім пелюстку
Я чую стогін на незрозумілім
І зрозумілім мені язику.

Квіти, квіти…
Який сенс їм жить під дахом? -
Їм не квітнуть без ніжної роси.
Хочу, щоб почувши цей стогін тихий,
Ми не лишали наш світ їх краси.

МОЛИТВА

До тебе, Пречиста, здіймаю руки
В молитві й з надією світлою.
До ніг твоїх несу сердечні муки,
Втомлений важкою боротьбою.

Тьму душі моєї, о Матір Світла,
Сяйвом святим своїм ти освіти;
Плащом гріхів вона завжди одіта.
Гріхи мої побачить, дозволь ти.

Любов Божа з небес зійшла з тобою,
Впаде на мене Світло хай її,
Дух мій хворий нехай добротою
Обійме, простивши гріхи мої.

19.04.12 р.

[Виктория Матросова]

Творчество  Эльвиры...

Мне бы к людям читать аннотации,
Мыслесводку, синопсис, сюжет.
Без рецензий слепых разбираться
Вне критических всхлипов газет.

Мне бы к людям читать аннотации,
Мимо ценников – ярлыков.
Не смотреть на обложек мутации,
Мерить авторов формой зрачков.

Мне бы к людям читать аннотации,
До знакомства чтоб дрожь позвонком.
Лжедушевною дегустацией
Пригубить словосущность мельком.

Мне бы к людям читать аннотации,
Лиц отсчёт начиная с нуля.
Вне страничных ориентаций,
Без пометок сухих на полях.

Мне бы к людям читать аннотации,
Прикасаться лишь к версии-lite.
Ведь вполне может так себе статься,
Что не тех я «взяла» почитать.    

**********************************
Я - не прозаик, право, не поэт
И не редактор даже, что печально.
Могу попутать точку я с тире,
Но разве это столь принципиально?

Давлюсь я поисками меткой фразы
Вновь попивая прозы суррогат,
Мне не судья тот коллективный разум,
Который сам на суд мне скуповат.

Творю отчасти чопорно и бледно –
Словесным дымом вьётся стих
И пепел сыплется бесследно,
Жаль, что сигар-то не моих.

*************************************

Если верить чудачествам МОЗ, то умрем мы от рака,
Если верить Земфире – от нежности вдруг задохнемся,
Если верить Агате – покроем губы вдруг лаком,
Скурим опиум весь и, сыграв в декаданс, не проснемся.

Если верить коту (он догрыз уже сказки все Гримм),
Крошки хлеба для Гретель токсичны и время вскрывать консервы,
А вчера еще гад возлежал на двухтомнике Грина
И Ассоль-дальтоничку просил поберечь себе нервы.

Если верить астрологам – время достать револьверы,
Если верить синоптикам – хватит зонта и куртки,
Если верить траве, то кругом одни изуверы
Цедят в чашки дырявые камру из глиняной турки.

Если верить порывам, то время гулять через окна,
В грязно-сливочном небе по встречке лететь на красный,
Если верить веревкам, то все льняные волокна
Мылить сразу нельзя, но за ночь по мотку те согласны.

Если верить стеклу, то снаружи апрельская морось
Маскирует киевский смог под туман.
Для поэтов?
Если верить себе, то с петель срывать пора голос.
А затихнув.
Учиться не верить своим же приметам.

*************************************************

Еще пару дюймов… и разум – почти патология.
В рецепте для общества гордое «Антимыслин»,
Еще пару строчек и глупость идеологией
В учебниках расшифруют сноской предлинной.

Еще пару слов и меня все сочтут безнадежным,
Мол – не-из-ле-чим. Нешаблонный, увы, инцидент.
А значит, раз мыслишь – «идейно ты, друг, ненадежный».
Еще пару рифм – и, как пить дать, живой диссидент.

Опалы не будет – ну некого просто подзуживать,
Да вроде не жвачные, но полое эхо в зрачках.
Сиди в одиночку. Плети в монитор мыслекружево.
Что, голый король, у замерзшего ты очага?

Сижу. Бормочу. Лью сиропом сквозь клавиатуру,
Чтоб хлеще дурацких дождей да назло январю,
То ль бред? То ль здраво бредовые фиоритуры?
То ль мыслями просто преступно я в Word'e сорю?

***************************************************

Сообщение отредактировал Виктория Матросова: 01 May 2012 - 05:56 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

ДУМА ПРО ЩАСТЯ

Українці зірок скільки
З неба діставали?
Скажи, Боже, скажи, любий,
Чом щастя не мали?
- Що сказати тобі, хлопче, -
Були ж козаками!
Долі їм кували коні,
В полях манівцями.

Так було й в часи Гетьманські,
Як шаблі співали.
А ще більш, в роки ,,двадцяті”,
Їх не полюбляли.
Чорні дні і чорні ночі
Лицарів вбивали.
Страху, геть, не знали очі –
Неньку ж захищали!

Лихо било козаченьків
І в ,,шестидесяті”,
Ліс валили за Уралом
Й тягли, мов розп`яті.
Вільні, чому не співаєм,
І де шість мільйонів?
Чому знову скрізь стріляють
Й не знають кордонів?

Скільки будемо так жити? –
Пора змінить долю!
Хай летять козацькі коні,
Навпростець по полю.
Заспівати, вірю, вдасться! –
Люд талановитий.
Подарує й нам  Бог щастя –
Буде враг розбитий!

Роде ясний мій, козацький,
Візьмися за руки!
Мріють щастям й синьоокі
Діточки і внуки.

1.05.12 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 18 May 2012 - 08:48 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

РАДІСТЬ СВІТАННЯ

Як давно те все було,
Коли вперше цілувались.
Білим снігом скрізь цвіло
Й зорі нами милувались.
Чому так життя біжить? –
Вкриті коси сивиною.
Яке щастя! – розлучить
Нас не зміг і дощ з грозою.

Приспів:
Ой літа, наші літа,
Білосніжнеє кохання!
Хай дарує всім життя
Радість літнього світання!

Як давно те все було! –
Не одна весна минула.
Знов у небі загуло…
Юність зіркою майнула.
В серцях гріє нас любов,
Ми тримаємось за руки.
Молоді й красиві знов
Йдем у росянії луки.

Приспів.

6.05.12 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Дарунок до Дня Матері:

ПОДАРОК КРОХЕ

Начала жизни нет, и нет конца.
За это мы благодарим Творца.
Ты погляди, красавица моя,
Фигура округляется твоя.
Младенец в ней растет
                               и вширь, и ввысь.
А в голове: ,, Какой ты? Покажись.”
И в ожиданьи дочки или сына
Сияешь, словно горная вершина.
Пройдет всего одно мгновение –
Подаришь крохе день рождения.
С ним на руках,
           ты с мужем в дом  войдешь                    
И, как мать, смысл жизни
                               новый обретешь.
Очаг наполнит радость,
                               детский смех.
Папа будет заботится о всех.
О, женщина, хорошая моя!
Ты слышишь?
,, Мама! А вот, и я!”

    5.08.00 г.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 12 May 2012 - 09:26 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

ЛЮБИТЬ, НЕ ЛЮБИТЬ
Чия то долина,
Чиї то покоси?
Чия то дівчина
Розпустила коси?
                         (Укр.нар.пісня)
            
Де ті покоси, де сіна копиці,
Чорнії коси і карі зіниці,
Біла хатина й ставок біля неї,
Красна калина  і білі лілеї?
Хлопцю не спиться,
               знов бачить долину,
Де закохався у юну дівчину.
Любить, не любить? –
                             ромашка лиш знає.      
Вірить, не вірить? – знайде й запитає.

Де тії очі, і де той хлопчина,
Зоряні ночі й в тумані калина?
Пісня журлива у небо злітає,
Юна дівчина кохання чекає.
Вітер гуляє по літньому полю,
Знов обнімає щасливу тополю.
Любить, не любить? –
                          ромашка лиш знає.
Вірить, не вірить? – хай сам запитає.

[Мангов Владимир Андреевич]

КВІТЛИ ПІВНИКИ В САДУ

Три півники, три братика
Дівчат розбудили,
Три чубчики рожевії
В Мар`янку влюбились.
Як тут бути, що робити? –
В ромашок питають.
- Не хвилюйтесь, дівчат досить
У росах гуляють.

Три півники, три братика
Красунь зворожили,
Три чубчики, сміливчики
У юнок влюбились.
Ой, ромашечки біляві,
Польові гадалки,
Вдячні, що знайшли подружок
Ще двох для Мар`янки.

…Зліта й жайвір в синє небо,
Співа про кохання.
Йду до тебе і я, люба,
В росяне світання.        

21.05.12 р

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 25 May 2012 - 09:13 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

МРІЯ ЛЮБОВІ


Відкрива віконце
                     дівчина щоранку,
Заплітає коси
                 в сонячні серпанки,
Умиває личенько
                          срібною росою,
Вигляда до вишеньки
                             юною красою.
Де він, де він, де він,
                    коханий хлопчина? –
Немов зоря ясна,
                      розцвіла дівчина.
Прилітай, ріднесенький,
                     милий мій соколе, -
Без тебе сумую я,
                      шастя моє й доле.

Мрію і надіюсь
               на радість любові –
Хай засяють очі
                    мої волошкові!
Молила й матусенька
                      щасливої долі
І водила росами
               маленьку по полю.
Відкрива віконце
                      дівчина в надії,
Щоб швидше здійснились
                        сердешнії мрії.
Козаченьку, друже мій,
                поглянь у віконце!
Чи не твоя доленька
                    сяє, немов сонце?
22.05.12 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 25 May 2012 - 09:15 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

ОЙ, НЕ МРІЙ…
Слова Ю. Афанасєва,
Пер. В. Мангова

Ой, не мрій, а то ще й збудеться.
Не проси, бо ще й  дадуть.
Не рубай, бо ще і зрубиться,
Не жени, бо ще й підуть.

І на любов не жди любові –
Щастя вже, що вона є..
І дружби вірної ждать годі –
Долі вір, нехай цвіте.

Шукати сенс життя  – капризи.
Він прийде в останній час.
І не спіши в печалі тризни
Головний почути глас.

І не силкуйсь земне пізнати –
Проходяще теж воно.
Поглянь, як ранок золотавий
Посміхається в вікно.

[Мангов Владимир Андреевич]

ПОМІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ

Поміж щастям і журбою
Мрії сяють у серцях,
Щоб зустрілися з тобою,
Й обійняв нас в небі птах.

Поміж хмарами й травою
Сонця промені дзвенять
І дивуються росою:
Звідки взявся зорепад?

Поміж небом і землею
В`ється стрічечка життя.
Вдячний Богу я за неї –
Доля в ній моя й твоя!

Поміж мною і тобою
Магнетична ниточка.
Розцвіла вона любов`ю,
Як вечірня зірочка.

Час пройде і біля тебе
З`явиться нове життя –
Зачарує нас і небо
Крихітне в сльозах маля.

30.05.12 р.