Сообщений в теме: 1348

[Leonid Pyatash]

Мангов Владимир Андреевич, on 13.9.2011, 11:26, said:

ДУМА КОЗАКА

Сидить козак, спочиває,
11.09.11 р.

Я так зрозумів, що це про козака Мамая, бо хто ж так довго живе, від битв до "мурки"? Мені сподобалось. Як завжди, живу плагіатом, пропоную продовження:

Сидить Мамай споминає,
Коли ж напартачив?
Все ж робив, як треба , – знає,
Й ворогам пробачив!

А із рідних козаченьків
Виросли панята,
Що продали рідну Неньку…
З ними  воювати?!

На війні все ясно, брате,
Там –чужі, тут – наші,
Тепер впевненість  утратив,
Й друзі - при параші:
«Сидять» собі, споминають…
І з тюрми їх спомин
Доніс просто в луг Мамаю
Журавлиний гомін.

«Ще не вмерла» -стрепенувся,
Треба всіх збирати, -
Характерник обернувся
Кішкою крізь грати.

Впали враз товстенні мури,
Й яничари ласі
Як від півня дурні кури,
Побігли з палаців.

Чи багато, люди, треба,
Щоб прогнать заразу? -
Не чекати манни з неба
Та діяти разом.

Підморгнув Мамай общині
Своїм темним оком:
Прощавайте. У вас нині
Сила є нівроку.
Не діліть посади й злато,
Не цурайтесь друзів,
І не буде дзвін булатів
Сіять смерть у лузі.

Обернувсь козак, розтанув
Як завжди, в тумані.
Боже, збережи Украйну
Від надій омани.
15.09.2011.

Сообщение отредактировал Leonid Pyatash: 16 September 2011 - 07:55 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

Щиро дякую, Леоніде.
У кожної людини своє відношення
до сьогодення. Але не кожний може
насмілитись його передати іншому.
Вдячний тобі за смсіливість.
Такі люди творять історію!

[Мангов Владимир Андреевич]

ЖИТТЯ КОРОТКА МИТЬ

Життя – це лиш коротка мить
                                         у часі Всесвіту:
Між тим, як немовлям цілує тебе мати,
Й тим, як щось вивчивши
                                і щось віддавши світу,
Очі закриють і назавжди винесуть з хати.

Перші хвилини буття –
                  це батькам справжнє щастя,
Коли сонечками сяють любі малята.
Останні хвилини життя – рідним ненастє
Від болі і сліз,
            й нерозуміння сенсу втрати.

А сенс – у необхідності Оновлення Світу
Щохвилинно, щосекундно
                                     й, навіть, щомиті,
Й в можливості наступних
                                 теж дарувать квіти,
Богом освячених й росою дзвінкою вмитих.

Квіти, які могли б не лише народжуватись
Й жити собі на втіху –
                             всім серцем любити,
Правдивочесним бути, віру дарувати,
Й підтримку Господа мати –
                                    як без неї жити?

Життя – це мить, з якої
                         скористатись маєш ти,
Талант свій щоби знайти,
                                    творити й любити.
А діти підтримають й зможуть зрозуміти –
Шлях цей нелегкий їм, звісно,
                            теж прийдеться пройти.

Життя – це яскрава мить,
                     з яких складений Всесвіт:
Між тим, як щаслива тебе цілує мати,
Й тим, коли відлетівші літа лишають слід
Лебединний,
               коли ти мусиш рідних лишати.

25.09.11 р.

[Leonid Pyatash]

Мангов Владимир Андреевич, on 25.9.2011, 22:28, said:

ЖИТТЯ КОРОТКА МИТЬ

25.09.11 р.

Уходим все мы понемногу…
1.
На исходе  День Жизни -  "ЭТАП Подготовки":
Совершенны тела  и «палаты»  ума.
Все,  кто справился,  знанье, уменье, сноровку
Унесут  в НИКУДА. Там  всем видится  Тьма?
2.
ТАМ  сошлись все концы, возникают  начала,
Чтоб создать Никогда и, конечно,  Всегда.
Почему же, друзья,  предаемся печали?
Ведь к чему-то вела нас по жизни Звезда?
3.
К нам с отчетом никто  не вернулся обратно
С тех, кто раньше ушел,  кто готов был уйти!
Обновился состав занебесной  их  рати,
                                             И нас ждут?
                      Подождут!
                                             Мы еще лишь в пути.
4.
Дорогие друзья, все ль успели здесь  сбыться?
Исчезают  во Тьме,   кто  промолвил:  «нет-нет».
Обагрянил  Закат всем оставшимся  лица,
Рвется где-то сквозь Тьму долгожданный Рассвет.
5.
Вечер жизни пришел, нам легко лег  на плечи.
Он, казалось, над Днем, словно коршун, парил.
Так же хочется , чтоб
                                      хоть  на миг стало легче
Тому кадру седому, что все так сотворил…
24.09.2011.

[Валентина Савченко]

Leonid Pyatash, on 26.9.2011, 8:49, said:

Уходим все мы понемногу…
1.
На исходе  День Жизни -  "ЭТАП Подготовки":
Совершенны тела  и «палаты»  ума.
Все,  кто справился,  знанье, уменье, сноровку
Унесут  в НИКУДА. Там  всем видится  Тьма?

СУПЕР!!!

[Мангов Владимир Андреевич]

Не було сумніву, що ти, Леоніде,
розвинеш думку і далі, і глибше.
Щиро дякую.
Перед тим, як написав цей вірш. в автобусі
прийшла думка: з дня народження нас носять на руках,
а коли покидаєш світ, теж несуть на руках.
Мабуть, щастя, що все життя не сидиш на руках,
а то, щоб з нас було?
Хіба з`явився б хоч один одесит?
Було б зовсім не смішно.
А так, дякуючи Богу - будем жить!

[Мангов Владимир Андреевич]

ЗАКОХАНІ ХРИЗАНТЕМИ

Засвітились хризантеми
Одна за другою,
Сяють ніжно кольорами,
Умиті росою.
Вже зібрали й козаченьки
Росу із калини,
Хай не плачуть рідні неньки
У журі за ними.

Потягнулись хризантеми
Вслід за козаками,
Немов соняхи за сонцем
Теплими ранками.
Чи діждуться до зими ще
Знайти свої долі,
Чи засохнуть пелюсточки,
Не пізнав любові?

Закохались в запоріжців
Квітоньки осінні,
Поглядають на шляхочки –
Чи не їдуть рідні?
Посивіли вже і верби,
Й матусі біленькі.
Закурілася дорога?... –
Дід їде старенький…

Потягнулись хризантеми
Одна за другою –
Загорілися салютом
Зорі над горою.
Їдуть, їдуть козаченьки! –
Ген, пісня лунає.
Сива ненька заплакана
Синочка стрічає.

29.09.11 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 29 September 2011 - 09:55 PM

[Борис Маценко]

Мангов Владимир Андреевич, on 29.9.2011, 14:31, said:

ЗАКОХАНІ ХРИЗАНТЕМИ

Засвітились хризантеми
Одна за другою,
Сяють ніжно кольорами,
Умиті росою.
Вже зібрали й козаченьки
Росу із калини,
Хай не плачуть рідні неньки
У журі за ними.

Потягнулись хризантеми
Вслід за козаками,
Немов соняхи за сонцем
Теплими ранками.
Чи діждуться до зими ще
Знайти свої долі,
Чи засохнуть пелюсточки,
Не пізнав любові?

Закохались в запоріжців
Квітонькі осінні,
Поглядають на шляхочки –
Чи не їдуть рідні?
Посивіли вже і верби,
Й матусі біленькі.
Закурілася дорога?... –
Дід їде старенький…

Потягнулись хризантеми
Одна за другою –
Загорілися салютом
Зорі над горою.
Їдуть, їдуть козаченьки! –
Ген, пісня лунає.
Сива ненька заплакана
Синочка стрічає.

29.09.11 р.

Тронул. Я очень люблю хризантемы - мать их высаживала вдоль тропинки от дома до калитки. Давно там не растут, а всё заполонил любисток.

Сообщение отредактировал Борис Маценко: 29 September 2011 - 02:58 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

Борис Маценко, on 29.9.2011, 15:58, said:

Тронул. Я очень люблю хризантемы - мать их высаживала вдоль тропинки от дома до калитки. Давно там не растут, а всё заполонил любисток.

Щиро вдячний, Борисе.

[Мангов Владимир Андреевич]

ГУЛЯ КОЗАК ПІД ГОРОЮ

Гуля козак долиною
З дівчиною молодою,
П`є, сміється, веселиться,
А красунечка журиться.
Їде козак на війненьку,
Лиша знов її одненьку.
Як їй жити, що робити,
Сльози в очах як спинити?

Чом дівчат не звуть у військо?
- Не журись, прошу, сусідко,
Разом будемо чекати,
Одна одній помогати.
Як вернуться козаченьки
Наші любі, дорогенькі,
Гулять будем, веселитись
І ніколи більш журитись!

Гуля козак під горою
З коханою дівчиною.
Спів летить понад сосною,
Й понад річкою дзвінкою.
Ледь всміхається дівчина,
Червоніє, мов дитина.
-Не рви серце, дорогенька,
Повернусь, моя рідненька!

29.09.11 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

В ці дні знову згадують люди
трагедію Бабиного Яру:

БІЛЬ  МІНОРИ

Листки кленові, мов краплі крові,
Яр Бабин осінью вкривають.
В МІНОРНІМ дзвоні, в скорботнім слові
Душі загиблих пам`ятають.

Стогін стотисячний звучить в ушах
І плач дітей крізь стрілянину.
Вогонь і біль, і неймовірний жах
В серцях єврейських чути й нині!
Не йдіть, прошу, постійте, помовчіть!
Вітри січуть, мов кулемети.
Кістки загиблих, люди, не топчіть!
Мільони їх – не перенести.
Війна в минулім, та не забулась
Трагедія страшна, не-людська!
Мрія людей до щастя повернулась –
Вільна земля священна Руська!

Листки кленові знов розквітають,
Яр Бабин сонце зігріває.
Щасливі діти пісні співають.
МІНОРА - жах той не забуває!

          21.04.07 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

ЗАВІРЮХА

Заспівала, забуяла
Завірюха за вікном.
Ой, чи вийдеш, моя люба,
Ти на зустріч за селом.
Буду я тебе чекати
Під дубочком молодим.
Потягнувся, ген, до нього
З хати вашої вже й дим.

Приспів:
Завірюха, завірюхо,
Любов нашу обіймай.
Завірюха, завірюхо,
Щастє долі привітай!

Вийду, вийду, мій коханий,
Спати ляжуть хай батьки.
Не боюся я морозу –
Ти зігрієш залюбки.
До тебе я притулюся,
Знов обіймеш кожушком.
Ми замріємось, мов влітку,
Як гуляли під ліском.

Приспів.

[Мангов Владимир Андреевич]

ОЙ, НЕ СПІВАЙ РАНО

Ой, не співай рано,
Коник голосистий,
Не буди цигана
У травах росистих.
Хай він відпочине
З довгої дороги.
Пісня твоя лине
У сон його довгий.

Бачить він дівчину
Чорняву і босу,
Що квітку шипшини
Заколола в косу.
Гітара співає
Любій серенади,
Зоря в небі сяє,
Зве її гуляти.

Зве в трави високі,
Де туман сідає
І криштальний дзвоник
У росах гуляє.
Ой, не співай рано,
Коник голосистий,
Не буди цигана
У травах іскристих.

9.10.11 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

МРІЯМ НЕМАЄ МЕЖ


Якесь дивне відчуття
З часом напливає –
Душа ніби й молода,
А краса зникає.

Духом сильний ще козак,
Хоч й чуприна сива.
Але як виходить так? –
Пропада десь сила.

Розумом би все зробив,
Козацька ж порода.
Бог й здоров`ям наділив –
Не беріг лиш, шкода.

Все ж сміюся, оптиміст,
За все беруся сміло.
Вірю, ще не близько міст,
Що веде в минуле.

Діти є, онуки теж,
Й захоплення любе.
Мріям же немає меж –
Будем жити, друже!

Якесь дивне відчуття
З часом напливає –
Голова й не молода,
А серце співає!

13.10.11 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

В РОКИ МИНУЛІ
                     НЕ ВЕРТАЮСЬ


В роки минулі не вертаюсь,
Думки летять у майбуття.
А за гріхи свої знов каюсь,
Бо сенс не розумів життя.

Літа пливуть, мов лист осінній,
У водограї золотім.
Стою, любусь посивілий
Й пісні складаю молодим.

Нехай співають про кохання,
Бо в ньому й є той сенс життя!
Хто не любив в часи світання,
Не міг пізнати і гріха.

В роки минулі не вертаюсь,
Пісні летять у майбуття.
Гріхи любові  не минають –
Нема без них щастя життя!

22.10.11 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 23 October 2011 - 07:29 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

ВОГНИК НАШОЇ ЛЮБОВІ


Запали, моя ти люба,

Поміж вишень у вікні

Вогник нашої любові,

Його бачу й уві сні.

Я прийду до тебе знову,

І вклонюся до землі.

Яскравіш зорі на небі,

Хай засяє він мені!


Приспів:

Вогник нашої любові,

Ти і мрія, і тепло,

Зустрічі й обійми нові,

І у вишнях все село,

І у квітах все село!


Як засвітить він під вечір,

Йде до нього й Місяць теж.

Я питаю:,,Шлях освітиш?”

Він відповіда:,,Авжеж!”

Разом ми йдемо на зустріч

До вікна, де вогник є,

Де чекає мене люба –

Без цілунку не засне!


Приспів.

[Мангов Владимир Андреевич]

ЯКИМ Я БУВ…

Яким я був, таким і залишився.
Літа летять, мов вітер між дібров.
Та я ще молодий, лиш раз женився,
А чуб посріблила - палка любов.

Яким я був, Одеса пам`ятає –
,,Маестром” був, ,,Маестром” буду, й є.
Перепони в житті всі сам долаю –
Бійцівський дух в мені весь час живе!

Яким я був, таким і завжди буду!
Іншим стати мені вже не дано.
Ту юність запальну я не забуду –
Стоїть перед очима, немов кіно.

Яким я був, таким і залишився.
Літа летять, мов вітер із дібров.
Ну й що з того,
            що трішки все ж змінився?
Серце моє не полиша любов!

27.10.11 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 29 October 2011 - 10:39 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

В ГАЮ ПІД ВЕРБОЮ

Хлопче милий, чорнобривий,
Відпускай додому,
З гір високих туман білий
Спустився додолу.

Досить нам вже цілуватись
В гаю під вербою.
Буде мати хвилюватись
Одна із журбою.

Вона теж була щаслива,
Й кохання пізнала.
Та війна чужа, зрадлива
Афганця забрала.

Як не важко було жити,
Інших не любила,
Маки рвала в полі житнім
І батьку носила.

От яка буває доля! –
Хто наперед знає?
Ідем, любий, крайцем поля,
Бо мати ж чекає.

Хлопець милий, чорнобривий
Обійняв дівчину.
Зажурився й явір сивий,
Згадав про калину.

Мати радо зустрічає,
Обійма рідненьких.
Козак маки їй вручає:
,,Благословіть, ненько!”

- З батьком вас благословляєм,
Миру вам й любові,
Бути вірними бажаєм
Й щасливої долі!

26.10.11 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 29 October 2011 - 10:36 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

ГРАЙ, БАЯНЕ!

Грай, баяне, любий друже,
Душі наші звеселяй,
Пісні ніжні про кохання
Знов дівчатам ти заграй!
Білі ґудзики і чорні
Баяністу підставляй
І розтягуй міхи щиро,
Серце людям відкривай!

Приспів:
Грай, баяне, - з баяністом
Нерозлучні ви брати.
Мрії хай летять іскристі,
Їх даруєш нам і ти,
Їх даруєш нам і ти!

Грай, баяне, вірний друже,
Чарівна гармонія!
Я несу коханій ружі
І твою мелодію.
Серцю милий і вродливий,
Вдячні тобі за любов.
Будуть хай усі щасливі –
Грай, баяне, знов і знов!

Приспів.
                  .

[Мангов Владимир Андреевич]

ЛЮБОВ МОЯ СЕРДЕЧНАЯ

Любов моя сердечная,
                     дай мені ти крила.
Жде мене дівчинонька,
                    лебідонька мила.
Червоніє берізонька,
                    зиму відчуває.
Вітер свище, морозить,             ,
                    хмари обганяє.

Обійду високі гори,
                    зійду у долину,
Ліс із буків лиш мину,
                    й побачу дівчину.
Одна у всім світоньці
                   серце моє крає.
Ген, в березовім гаю
                   давно вже чекає.

Веселенька, чепурненька
                  пісню заспівала.
Дай нам, Боже, щоб любов
                 крилець не лишалась.
Осінь зміниться зимою,
                 снігом все завіє.
Та нам тепло буде вдвох –
                 обійми зігріють.

Любов моя сердечная,
                 кохання єдине,
Весна наша розцвіте,
                 лелеку зустріне.
Крила діткам подарує
                 і сонячні мрії.
Я ж цілую очі сині
                 дружиноньці милій.

18.11.11 р.


А це переклад вірша відомого поета:

ЗАКЛИНАННЯ

Вночі весною думай про мене
І в літню ніч ти думай про мене,
І в ніч осінню думай про мене,
І в зимну ніч теж думай про мене.
Не там з тобою я, а ззовні,
Далекий, мов у іншій стороні, -
На прохолодній, довгій простині
Спочинь, немов на морі, на спині,
Немов пливеш на хвилі вдалині,
Зі мною, як з морем, наодинці.

Не хочу я, щоб думала ти вдень.
Переверне доверху все хай день,
Обкурить димом і вином зальє,
І інші думи зовсім принесе.
Хоч про що хочеш, думай увесь день,
Вночі ж – про одного мене лишень.

Почуй крізь паровозні ти свистки,
Крізь вітер, хмари рвавший на куски,
Як мені треба, попавшому в тиски,
Щоби в кімнаті, де стіни вузькі,
Від щастя жмурилась ти й від туги,
Від болі зжав долонями виски.

Люблю тебе у найтихішій тиші,
І в дощ, вирує що у виші,
Або під сніг, мигтівший у вікні,
Уже й у сні, і все ж не уві сні –
Вночі весною думай про мене
І в літню ніч ти думай про мене,
І в ніч осінню думай про мене,
І в зимню ніч теж думай про мене.