Сообщений в теме: 1348

[Валентина Савченко]

Leonid Pyatash, on 25.10.2010, 16:20, said:

.....................................
«Прости, душа, ты только что оттуда…»
................................

Прикрепленные файлы

•  _____.gif   20.61К   7 Количество загрузок:

[Elena Koval]

Leonid Pyatash, on 25.10.2010, 16:20, said:

Одна история из двух частей.
1везд,


И вот пред ней суда небесный зал:
«Христос, я в рай хочу, прости грехи, не трудно?»
Он улыбнулся, мягко так сказал:
«Прости, душа, ты только что оттуда…»

25 октября 2010г.

Леонид, нет слов!!! Так осознать и выразить- почти гениально ! Проняло до слез. Бросай ерунду- живи и пиши.!

[Мангов Владимир Андреевич]

ДЛЯ ЧОГО ЖИТЬ?


Перегуркоче, передзюркоче,
Перешумить, перебіжить
Все, що у хмари злетіти хоче,
Що може сяяти і жить!

За тим устигне і начудити:
Зліпити щось, або розбить --
Було б бажання палке творити,
За мріями у даль летіть!

Місця ледачим нема в польоті –
День  до ночі, хіба життя?
В любові хто не живе й турботі,
Зоря до них не приліта!

Перемуркоче, переклокоче,
Життя земне перезвучить.
Зробить корисне дай встигнуть, Боже, --
Якщо ж бо ні, для чого жить?

                 1.10.08 р.

[Дегтярь (Глушко) Зоя]

Борис Маценко, on 22.10.2010, 18:34, said:

Посвящаю Зое – человеку, родившемуся и долго жившему на полуострове Камчатка.  Влюблённая в  неё. В начале девяностых я тоже  там жил.  Работали в одной отрасли, но не пересеклись.  Вчера, в необычный день, -  20.10.2010. познакомились.  От Зои узнал, что самое любимое место для неё там – Сопка Любви. Место действительно  фантастически красивое. Там всегда было много Любви. Давно знал, что родившиеся на Камчатке – люди не совсем обычные.

Всё было прекрасно и мило!
Арбат! Дальше Кремль и Манеж.
Сюрпризов ничто не сулило.
Друзья ожидали  в Шеш-Беш.

Идёшь, и идёшь себе прямо -
Туда, где открыто  крыльцо.
Заходишь. В углу сидит Дама, -
Ах! Где же я видел лицо?

Как током пронзило мгновенно –
Откуда такая она?!
Похоже, её как из пены
РодИла морская волна!

Я вспомнил! Я видел тот берег,
И сопки, и бухту Авачу,
И камень тот  пепельно серый -
Вулканов  застывшую сажу.

И сопку! припавшую к морю.
Там Дама почти что жила .
Ту Сопку прозвали  Любовью,
Туда лишь тропинка вела.

Увидев глаза формы слив
Как  током пронзило мгновенно –
Представил  Камчатский залив
И  ту, что выходит из  пены.

Борис!
У меня нет слов.. Вы меня поразили..
Как всегда прекрасно..
Спасибо!  
Можно жить где угодно, но Камчатка-это мое всё..

[Пружина Геннадий Арсеньевич]

Посвящение  одесскому  Каретному переулку
(переулку им. А.С. Попова)

Иду Каретным переулком я степенно.
Да, много лет он мне уже знаком.
А в нем осталось все как будто неизменно.
Лишь этот развалился ветхий дом.

За этой дверью проживал отец в тридцатых,
Когда студентом "грыз гранит науки".
Он вспоминал, как есть хотелось их ребятам,
Зато никто не мучился от скуки.

Совсем уж чудо – это взгляд ловлю знакомый.
«Препод.» в летах спешит себе домой.
Так, может, выйдет друг из того дома?
Приветливо помашет мне рукой?

И песня ретро вдруг по радио поется.
Ее слова совсем я не забыл.
Еще мгновенье – из окна мне улыбнется
Та девушка, которую любил…

Машину времени на помощь не зову я.
Все, что прошло, пускай уходит с миром.
Я лишь немного в переулке потоскую –
Наполнен он особенным эфиром!

Сообщение отредактировал Пружина Геннадий Арсеньевич: 12 November 2010 - 10:54 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

Генадий, спасибо!
Здорово и жизненно,
возвращает в те далекие
студенческие годы.

[Leonid Pyatash]

Не вернуть любовь.
Утратив сон, «пасу» свой телефон,
Но не звоню я первым, нет уж сил
Переступить гордыни рубикон,
Прощения за что-то(?) попросить.

А без нее не ладятся дела,
А без нее вокруг одни враги.
И разгадать, ну почему ушла,
Я не могу, хотя «кипят» мозги.

Цветы по праздникам носил всегда,
В кино, на танцы даже приглашал!
И называл ее: «моя Звезда»,
Весь год, как елку в Рождество, приукрашал…

А он пришел да спел ей чей-то стих,
Я и не знал, что есть в стихах гроза,
Что гром от них в душе в тот час не стих,
И молний блеск так ослепит глаза.

Я не поэт, и свою нежность чувств
Старался в золоте подарков отразить.
Но что мне сделать, я понять хочу,
Чтобы любовь обратно заслужить?

На ней, как дьявола коварна месть,
Сошелся клином целый белый свет.
Пусть в каждой женщине загадка есть,
Должна  же быть подсказка и ответ?!

Стихи Есенина я выучил на «пять»,
Маценко, Мангов - мне теперь друзья.
От них узнал: любовь легко терять,
А вот вернуть, пожалуй, и нельзя…
15.11.2010

Сообщение отредактировал Leonid Pyatash: 15 November 2010 - 10:01 AM

[Валентина Савченко]

Leonid Pyatash, on 15.11.2010, 10:00, said:

Не вернуть любовь.


Стихи Есенина я выучил на «пять»,
Маценко, Мангов - мне теперь друзья.
От них узнал: любовь легко терять,
А вот вернуть, пожалуй, и нельзя…
15.11.2010

Леня, ты меня пугаешь
Такие стихи от нЕчего делать не пишут, да и не получатся...это надо пережить....Вай-вай

БРАВО! Леня!

[Костюк Сергей]

Леон, я как-то прозевал эту тему и твои новые стихи.
Совершенно неожиданные "Одна история из двух частей" и "Не вернуть любовь" действительно классные стихи. Последний и меня наторожил, но смайлик в конце обнадеживает.  

[Борис Маценко]

Leonid Pyatash, on 15.11.2010, 11:00, said:

Должна  же быть подсказка и ответ?!

Стихи Есенина я выучил на «пять»,
Маценко, Мангов - мне теперь друзья.
От них узнал: любовь легко терять,
А вот вернуть, пожалуй, и нельзя…

15.11.2010

Ты на другой исход ещё  надеешься –
Вернуть её в твой опустевший дом?
Но Дама эта пополам не делится.
Любовь ценна, когда лишь целиком.

Ушла к другому  и дела не ладятся,
Ты сам как будто в лодке  без весла.
Как то письмо без адреса болтаешься,
И голова как камень  тяжела, -

Того гляди, за борт в задумьи плюхнется, -
Хотя есть в этом и резон и смысл.
Когда она немножечко остудится
Придёт в неё очень простая  мысль:

А не виной погода ль аномальная, -
Пойди поглянь что кажет ртутный столб?
Любовь и так – вещичка ненормальная
Чтоб есть себя…  Или стреляться чтоб…

Есенин как сказал: не нужно каяться
И говорить не нужно лишних слов,
Клин клином, как известно, вышибается.
Забей её! – продажную любовь.

Она тебя, дружище, недостойная.
Её ты выше – ростом,  рангом.
Совет даёт  не парочка  запойная, -
А сам Борис! Ну и  Володя Мангов!

Сообщение отредактировал Борис Маценко: 15 November 2010 - 04:12 PM

[Leonid Pyatash]

Представил я – вернулась половина!
И как мне с ней, с «русалкою» такой?
Вернулась часть, которая невинна,
А принесла ль надежду и покой?

Я как письмо, что «на деревню, деду»,
Меня из лодки выбросить готов,
Чтоб без ответа, не оставив слЕда,
Мой друг, меня представив за бортОм.

Чтоб как Есенин «без руки и слова»,
Чтоб застрелился да и был таков!
Но мне сказал астральный мастер Глоба::
Не парьсь, прогнозы любят дураков.

Не обращай вниманье на погоду,
Совет друзей все ж выбери один:
Для у довольствия и продолженья рода
Ты береги и применяй лишь клин.

Сообщение отредактировал Leonid Pyatash: 15 November 2010 - 05:04 PM

[Leonid Pyatash]

всем, кого не успел поздравить с днем рождения, да и кого еще не поздравлю...

Под конвоем Времени
Мелькают дни рожденья: не балует нас Время,
Ведет, как под конвоем, на шаг отстать нельзя.
Как ворон, клюнет в темя невидимое бремя
Каким-то юбилеем, что хочется, друзья,
Ему приделать стремя да крепкую узду.
Иль накопивши денег из всех зарплат и премий,  
Так попросить: «Согласно ль за небольшую мзду  
Чуть-чуть притормозиться, чуть-чуть замедлить бег свой,
Почти остановиться:  «Короче шаг, конвой!»  

Но сделай шаг короче тогда, когда захочем:
Тогда, когда мы в силе, здоровы и мудры,
Чтоб на последней миле вкусить как можно сочно,
Познав при этом сладость той золотой поры,
Когда немного счастья  привалит как бы даром,
Когда влюбленным вместе  так хорошо вдвоём,
Дай целиком иль частью продлить мгновенья парам!
Хвалебную, быть может, тебе мы песнь споём…

Но как бы не просили,  настойчив Время-киллер!
Стоит в нас над душою  невидимый конвой:
Шагреневую кожу  грехи-желанья пилят,
И Дориана Грея увял  портрет  живой…

Сильна нечиста сила! И я поддамсь когда-то,
Ведь грешен изначально и слаб все ж человек.
А немощь так бесила,  когда мелькали даты,
Что принял я условье замедлить суток бег:
Навстречу искушенью и зелия напился...
Готов пропасть, как в пропасть, взглянул вдруг на Восток:
Там в золоте багряном зеленым заискрился
Иль пальмы, иль укропа, как бриллиант, росток.
Как рода продолженье, как знак земной любви,
Встает, как возрожденье, лишь помощь призови,
Без шарма ложных истин и призрачных идей,
Открыт глазам и душам для всех простых людей.

Как от туманов солнце освобождает землю,
Так мир вокруг реальность стал обретать свою:
Зеленой светлой порослью восходит всюду семья,
И я средь этой поросли в кругу друзей стою.
Когда играют весело и верховодят внуки,
Когда вот тот чернявый так на меня похож!
Я чувствую, что слабнут у Время стрелки-руки,
А все наши невзгоды не стоят медный грош!
-------
Нам многим дни рожденья напоминают: «Время!»
Оно нас под конвоем ведет, концом грозя.
Бессмертье ж ходит тенью – зеленое то племя,
Нередко возвращая нас в молодость, друзья.
19.11.2010.

[Мангов Владимир Андреевич]

ОЙ НА ВОЗІ


Ой на возі, ой на возі
Їхали ми в місто.
Мені з любим тут, на возі,
Було удвох тісно.
Чомусь довго так стояли
Під вербою в лузі.
Ми застряли, мов навмисно,
На шляху в калюжі.

Візнику кажу: ,,Роби щось.
Та витягуй воза ж!
А не хочеш, то цілуй. Ой,
На русалку схожа.”
Їхали ми, не спішили,
Людей же немає!
Шлях козацький той забули,
Лиш ми пам`ятаєм.

Їхали ми на базар, гей,
Товар свій продали.
Сіда сонце, нема часу –
Додому помчали.
А як їхали лісочком,
Зозуля кувала.
Нам обом вона по двадцять
Років накувала.

Будем їздити все літо,
Хай до ста рахує.
Бо ми любимось ще більше,
Та й сова це чує.
Ой на возі, ой на возі
Їхали ми в місто.
Ой на возі, мені з любим,
Й з діточками тісно!

20.11.10 р.


ЧОМУ ЛЮБЛЯТЬ ГАРБУЗИ?


Чому люблять у селі
Гарбузи ростити?
Родичів багато є й
Буде що дарити.

Та й насіння дороге,
Як у сім`ях діти.
Серед них і доньки є.
Як їх захистити?

Бо не кожен з женихів
Їх красуням милий.
Ще й бажають – до душі,
І щоб був красивий.

Чому люблять у селі
Гарбузи ростити?
Без обід як донечок
Вчасно захистити?

19.11.10 р.



БУЛА СИЛА, КАЖУТЬ ЛЮДИ


Була сила, кажуть люди,
Як мати носила.
Вірно кажуть, вже відчув я –
Чуприна ж бо сива.

Що з того, що уже сива? –
Голова ж працює!
Хобі маю: шахи й вірші –
Душа не сумує.

Часу мало, не встигаю
За день все зробити –
Й тим щасливий. Є й онуки,
Є кого любити.

Була сила – кажуть люди,
Як мати носила.
Я ж добро спішу робити,
Додається й сила.

19.11.10 р.



НЕМА ЩАСТЯ ВІД КОХАННЯ


Нема щастя від кохання,
Як не знайдеш долі.
Тож не грай, молю, в мовчання,
Почуттям дай волю!

Ти ж бо знаєш, що нещирість
Роз`їдає серце
І не завжди краса й милість
Росяне відерце.

Не рвись в пекло сам, прошу я,
Голосу довірся.
Він же просить:,,Зупинися!”
І друзям відкрийся.

Вони також помилялись,
Як щастя шукали.
Все ж з проблемами справлялись –
Всі жонаті стали!

Зачекай, друже, до ранку,
Як сонечко зійде.
Вітер свіжий знов на ганку
Любязно обійме.

Й він закохувався часто,
Тебе зрозуміє.
Мо`, підкаже, хіба жалко? –
Помогати вміє.

Нема щастя від кохання,
Коли сам лиш любиш.
Долю стрінеш на світанні,
А лихе все згубиш.

19.11.10 р


У КВІТАХ ХАТИНА
              Онучці Поліночці

Мов дівчина, та хатина,
Що мати білила.
Вінок квітів їй калина
Щовесни дарила.
У садочку м’ята квітла
Духмяна до чаю,
Й півонія ніжнобіла
Не знала печалю.

Синів трійко було в неньки
І жодної доні.
Звісно, мріяло серденько
Та не змінить долі.
Літа швидко пролетіли,
Обійма онука:
,,Чом, бабуню, коси білі
Й в очах твоїх смута?”

- Моя радість, моя люба,
Жаль вас полишати.
Зліта погляд мій до неба –
Недовго чекати.
Але вірю й ти хатину
Зможеш побілити.
Квітоньки й тобі калина
Теж буде дарити.

І не треба сумувати –
Зорі вічно сяють!
Заспіваєш біля хати
Щаслива, я знаю…
Мов дівчина, та хатина,
Що мати білила.
Вінок квітів їй калина
Знову подарила.

13.11.10 р.



КУДИ НЕСУТЬ МЕНЕ ЛІТА?


Куди несуть мене літа,
Які візьмуть на гребінь хвилі?
Люблю я в золоті жита
І ніжні в них волошки сині.
Кришталять коники в траві,
Веселий вітер дзвін розносить.
Замріяний стою в красі,
Знайти кохану серце просить.

Приспів:
Куди несуть мене літа,
Які візьмуть на гребінь хвилі?
Щасливим буду все життя,
Як будуть поруч очі милі!

Люблю я швидкий ритм життя,
Душа моя не зна спокою.
Лунає пісня знов дзвінка -
Я зачарований красою.
Куди несуть мене літа,
Які здіймуть на гребінь хвилі?
У росах йде юне дівча,
Милують очі її сині.

Приспів.

12.11.10 р.


ЯКЩО ВІРИШ ТИ КОХАНІЙ


Чому в серці зоря щастя
Згорає так швидко,
Напливають темні хмари,
Що й неба не видно?    
Людське горе, немов море,
Бездонне й широке.
Чому щастя скажи, Боже,
У людей коротке?

Приспів:
Зоря щастя сяять буде,
Як надію маєш.
Якщо віриш ти коханій,
То й горе здолаєш!

З неба мріяв я коханій
Зіроньку дістати,
Щоб світила долі нашій
І в садку і в хаті.
А як горе, що ж діяти? –
З часом все минає.
Люди знають, що й без нього
Щастя не буває.

Приспів.

11.11.10 р.
  

НЕ КАЖІТЬ МЕНІ ВИ ПРО ЛЮБОВ


Не кажіть мені ви про любов
І не нагадуйте, благаю, про кохання.
Золоте листя літає знов,
Ще так далеко до щасливого світання.

Почуття трохи відпочинуть,
Якщо не змогли ми полюбити.
Хай недруги лихії згинуть,
Що намагалися кохання вбити.

Не кажіть мені ви про любов
І не говоріть, прошу вас, про кохання.
Розтане, мов сніг від сонця, знов;
Мов серце, що згорає від його світання.

Вірю, ми будемо щасливі!
Подих грудей моїх до тебе все ж долетить.
Мрії чисті, повір, й красиві –
Політ їх скоро про весілля сповістить!

11.11.10 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 23 November 2010 - 08:19 AM

[Elena Koval]

Мангов Владимир Андреевич, on 25.10.2010, 23:01, said:

ДЛЯ ЧОГО ЖИТЬ?


Перегуркоче, передзюркоче,
Перешумить, перебіжить
Все, що у хмари злетіти хоче,
Що може сяяти і жить!

За тим устигне і начудити:
Зліпити щось, або розбить --
Було б бажання палке творити,
За мріями у даль летіть!

Місця ледачим нема в польоті –
День  до ночі, хіба життя?
В любові хто не живе й турботі,
Зоря до них не приліта!

Перемуркоче, переклокоче,
Життя земне перезвучить.
Зробить корисне дай встигнуть, Боже, --
Якщо ж бо ні, для чого жить?

                 1.10.08 р.

Одна з найкращих мiнiатюр.Проситься в пiсню. (але десь вже цi cлова начебто знайомi ?)
Так бувае ще коли влучно попадаеш в настрiй.

[Мангов Владимир Андреевич]

Elena Koval, on 30.11.2010, 13:29, said:

Одна з найкращих мiнiатюр.Проситься в пiсню. (але десь вже цi cлова начебто знайомi ?)
Так бувае ще коли влучно попадаеш в настрiй.

Дякую, шановна пані Олена!

Цей вірш міг бути показаний раніше.
Тож не дивно, що здається знайомим.
А на пісню він не дуже підходить по змісту.

[Валентина Савченко]

Мангов Владимир Андреевич, on 1.12.2010, 8:37, said:

А на пісню він не дуже підходить по змісту.

Підходе , як рок-балада, або ж романс...чи бардівська пісня Я наспівала - виходить

Сообщение отредактировал Валентина Савченко: 01 December 2010 - 11:26 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

Валентина Савченко, on 1.12.2010, 11:26, said:

Підходе , як рок-балада, або ж романс...чи бардівська пісня Я наспівала - виходить

Щиро дякую, Валентиночко!
Був би радий почути у Вашому виконанні.

[Мангов Владимир Андреевич]

Валентина Савченко, on 1.12.2010, 11:26, said:

Підходе , як рок-балада, або ж романс...чи бардівська пісня Я наспівала - виходить

Щиро дякую, Валентиночко!
Був би радий почути у Вашому виконанні.

[Валентина Савченко]

Мангов Владимир Андреевич, on 2.12.2010, 8:34, said:

Щиро дякую, Валентиночко!
Був би радий почути у Вашому виконанні.

Нет-нет, Владимир Андреевич! Я не в голосе ... а вернее медведь на ухо наступил

[Мангов Владимир Андреевич]

Валентина Савченко, on 2.12.2010, 12:27, said:

Нет-нет, Владимир Андреевич! Я не в голосе ... а вернее медведь на ухо наступил

Мені здається, Валюшо, шо Ви просто не хочете розкрити і цей Ваш талант.
А він у Вас є, я не сумніваюсь!