Сообщений в теме: 1348

[Мангов Владимир Андреевич]

Всім форумчанам з радістю дарую ще кілька своїх віршів.


СЯЙВО ВІЛЬНОЇ ЗЕМЛІ

Сяє квітка України
В чорному бархаті ночі.
В Білому Світі єдина –
Люблять її Божі очі!

Хати біліють у садках,
Лелеки їх обнімають.
Кружляють лілії в ставках,
Щастя дівчатам бажають.

Берези в гаях світліють
Намистом казкових перлин.
Немов наречені, мріють
Про легінів із верховин.

Гори синіють в тумані,
Трави світяться від роси.
Зорі летять в океані
Нічної, в сузір`ях, краси.

Світить зірка України
В життєвому морі Долі.
На Землі вона єдина,
Щаслива - діждалась Волі!
    
    16.08.02р.



КАРПАТСЬКА ДОБА
                      
                            
             РАНОК

Сорока радо затріщала,
Рожеве сонце привітала.
Прогнав дрімоту старий ліс,
Дятел в сосну націлив ніс.

Життя прокинулось у горах,
Струмки помчалися по долах.
В хаті проснулося маля,
До мами рученьки здійма.

Погнав отару в гори тато,
Щоб "Черемшину" заспівати.
Йдуть до річки білі гуси
Раків cмикати  за вуси.

Росою вмиті, сяють трави,
В тумані схожі на корали.
І виблискують озерця,
Надихають чари в серце.


              ДЕНЬ
          
Смереки до сонця тянуться,
Нові будинки здіймаються.
На всіх черепичні дахи -
Колір рути люблять птахи.

П`янкий аромат скошених трав
Пастух буро-п`ятнистим віддав,
Щоб молоко набирали
І діточок напували.

Верховини вкриті туманом,
Синіють луги "Чай-Іваном".
Янтариться журавлина,
Калина і горобина.

Гори і квітучі долини,
Що ім`я беруть від Галини.
Цілюща в джерелах вода.
Скрізь, куди не глянь, ягода!


          ВЕЧІР

Покотилося сонце з гори.
Ліс в далині, неначе горить.
Хмари, мов дим розтянуло,
І свіжістю потянуло.

Потемніло небо далеко,
Спати лельченя ложить лелека,
Колискову тихо співа -
Вже Місяць у ніч заплива.

Вертає у двір конячина,
Чекає її конюшина.
Дзвін у церкві срібно дзвенить,
Соловей до гаю летить.

Карпати за день розігрілись,
Дощами річки напоїлись.
Люди ж, вдячні Богу за ніч -
Втому зніма, сон босоніж.


               НІЧ


У місячнім сяйві срібляться
І з цвіркунами веселяться
Кришталеві кульки роси,
Перлини нічної краси.

Заснули в обнімку лелеки,
Пом`якшали голки в смереки.
Вітер на них стомлений спить,
Старий дуб, ледь чутно скрипить.

Не сплять лиш Карпатськії гори,
Летять до закоханих зорі.
Їм мрії й кохання несуть,
А гори -  любов збережуть!

Ніч, як щитом, вкрила туманом,
Мов древній мій Київ каштаном.
Полюбив я ці гори й ліси -
Казкової, дійсно краси!

          13.08.02р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 25 February 2008 - 12:31 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

Читайте, люди добрі, читайте!
Трішечки хоч відповідайте.



ЖИТТЯ РІКА


Життя, немов ріка,
Біжить і літом, і зимою.
А час його зліта,
Чи то зі щастям, чи з журбою.

Врода, як сніг, мина –
Спішіть, дівчата любі, жити.
Кохання, мов весна,
Для Вас розквітне – й будуть діти!

Хай радісно летять
Пісні веселі, легкокрилі.
Хай Бога веселять
Щасливі сім`ї Ваші милі.

Немов дзвінка вода,
Життя людське біжить рікою.
Зника у ній біда,
Якщо живемо із любов`ю.

         30.01.07р.


НЕ ДЛЯ ТОГО ЖИТТЯ ДАНО


Слабкі духом – раби Зради,
Про Бога забудуть,
Й про життя своє не вічне
Жаліти не будуть.

Звідки йде та клята зрада,
Відкіля коріння? –
Від спокуси йде бажання.
Де ж тоді терпіння?

Мріють люди про достаток,
Грошей мати більше.
А що гроші дадуть тії? –
Мабуть, лишень гірше.

Лиходії слабкі душі,
Знають, чим узяти;
Як трусить їх, немов груші,
І чим залякати.

Боягузтво, гріх найтяжчий
У житті людському,
Хоч здолать його під силу
Старому й малому.

Радість життя є миттєва –
Сяйнула й не має.
Мріє кожен буть щасливим –
Не кожен встигає.

Не для того життя дано,
Його щоб губити.
У спокусах і до зради
Легко приступитись.

Живіть просто, люди добрі,
З добром ідіть в ногу.
Все, що просте – геніальне
Й до вподоби Богу!

        25.01.07р.


ТИ – СПРАВЖНІЙ РАЙ!

Лелеків, де багато водиться,
Там щастя справжнє родиться –
Для тебе, Вкраїно моя!

Спів солов`їнний – то твоя мова,
Люба Україно моя!

Золото соняхів – то твій загар.
Квітне козацька в них воля.

Струмки і ріки – в них кров голуба.
Ти ж бо - Цариця моя!

Очі твої – джерельні озерця,
Диво-коса – житні поля.

В світі ти юна – вважай, немовля –
Тобою милуюсь щодня.

Земля без тебе, як день без сонця,
Україно рідна моя!

Бог тебе любить, ти ж справжній Рай!
Квітни, Вкраїно, й співай!
14.01.07р.


ВАМ, ВЕТЕРАНИ!
                   Муз. Ф. Панич

Життям розставлені капкани
У боротьбі здолали Ви.
В день Перемоги, Вам каштани
Запалюють свої свічки!
Непереможна Ваша воля
І правнукам теж перейде,
А юність Ваша світлочола
Й через віки, знов розцвіте!

Приспів:
Нескорені - святі Ви, Ветерани,
Вкраїни дочки і сини!
Хай пам`ять не тривожать рани,
Хай більше світ не зна війни!!!

Фашизму Ви хребет зламали,
Звільнили людство від чуми.
І слів гучних не промовляли –
Просто, героями були!
Любов до Вас, Вам Ветерани,
Зліта салютом в небеса.
Для нас, Ви первоцвіти ранні,
Ви наша гордість і краса!

Приспів.     14.01.07р.


ВДЯЧНИЙ ЗА ПРАВДУ

Любові серця щирого
Вам не зрозуміть синівної –
Болгарина вкраїнського
,,Нацюгой” звете наївнії.

Горжусь я й щиро вдячний,
Що правду правдою назвали.
Де народився і син чий
Знаю й без Вас. Ви ж, звідки взялись?

Зовіть, як хочте – все одно,
Бо матерів я не міняю.
Життя свойого полотно
Житом й волошками вкрашаю!

І не мовчу, кричу сміливо:
,, Люблю я рідну Україну!
Нене, будь завжди щаслива,
А недруги твої хай згинуть!

Всі патріоти – селюки?
А Ви ж хто? - за грішми чумаки”.
Не зрозуміть любові Вам
Синівної – служите ж панам.

                8.01.07р.          


ВЕСНОЮ БІЛО СКРІЗЬ ЦВІЛО


,,Руде” село, руді дівчата –
Весною ж біло скрізь цвіло.
Руду, як баба, снігом хату,
Що край села, геть замело.

Лиш одиниці залишились
Вік доживати у селі.
А чим хатини ж провинились? –
Зігнулись бідні до землі.

Подались люди в заробітки –
А що зароблять, ну хто зна?
Нема й на пошті від них вістки –
Зима минула.Знов весна.

Зникають села українські –
Й на біржі їх вже не знайдем.
Хати вмирають, жаль, дідівські.
До чого ж ми без них дійдем?!

У цьому бізнесі звірячім
Нема людської доброти -
Долар був завжди незрячим,
Був без любові й теплоти.

…,,Руде” село, руді дівчата.
Весною ж знов все зацвіло:
Сади й поля, й у вишнях хата.
Лиш щастя не прийшло в село.

            19.12.06р


З РОДУ СОНЯХІВ

Чорнобривці польові,
Соняхи священні!
Ви, як хлопці молоді,
Теж стрункі і чемні.

А що гарні? – нема слів –
Як дубки зелені.
І не лийте, юнки, сліз –
З часом стануть вчені.

Чорні чубчики у них
В золотому сяйві.
А стоять? – один в один -
Козаки! Й не зайві.

Тож, полюблять вони Вас –
Чекать не багато.
Ще прийде кохання час –
Зірок на всіх хватить.

Брилі знімуть до землі,
Запросять на свято.
Дайте сил набрать весні,
Щоб зацвіла м`ята.

Заспіває вітерець
Весело і звучно.
Жайвір зійде із небес,
Сяде за стіл зручно.

Зійдуться товариші
І волошок дружки.
Розлетяться в спориші
Тости й поцілунки.

Маки ідуть, ген рядком,
Друзів привітати.
Джмелі гудуть за медком –
Пора наливати.

Долю Вам ромашки
Щасливу гадають.
Причепурились і хатки –
Рушники встеляють.

Соняшники! Ви сім`я
І Волошки милі.
Роду Вашого і я –
Й в мене очі сині!

     15.12.06р.

[Мангов Владимир Андреевич]

СОН  ДО ВЕСНИ

На лісовій галявині
Стоять, мов засватані,
Колоски в снігу -
Зима ж наяву.
Тепле літо промайнуло,
Про ці зерна забуло,
З вітром молодим,
Злетіло, мов дим.
У лісу швидко проросли
І вусоньки підняли,
Житні ж бо діти.
Як їх зігріти?
Ковдра пухка всіх вкриває,
Пісню заметіль співає.
Початок зими,
А сон? - до весни.
Як сніг за туманом зійде,
Позвуть: ,, Ей, вітре! Ти де?
Віднеси в поле -
Там наша доля.''
На лісовій галявині
Стоять, мов засватані,
Колоски в снігу -
Зима ж наяву.

      20.12.01р.


ПЛАЧ БАЯНА

Плаче у сквері баян,
Вітер веселий гуляє,
Кличе до танцю киян –
Згадує Бодулая.

Старий ноти не знає,
Все підбирає на слух.
Сніг навкруги літає –
Знову пора білих мух.

Копійку прохожий люд
Бідоласі кидає.
Пальці по клавішах б`ють,
Душу журбою крають.

Серце мре від натуги,
Чи буде кращим життя?
Зтянуті ж бо попруги –
Боже! Дай інще буття.

Старі вальси лунають,
Радість несуть у серця.
Мрії людей не лишають,
А бідам не видно кінця.

Плаче у сквері баян,
Вітер холодний гуляє,
Кличе до танцю киян -
Згадує Бодулая.

24.12.01р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Про святе і вічне.




ВЕЛИКОДНЕВЕ  КАЯТТЯ


Старезний дах, з горшків що зліпленний,
Прогнувсь, посунувсь до землі;
За віти абрикосові вчепивсь –
Але ж вони слабкі й малі!

Колись, із часом, все таки впаде –
Стіни уже давно не ті:
Солома трухла й глина опада –
Не змінні ж, образа святі!

Старенька молиться на них щодня:
,,Матір Божа, дай здоров`я сину.
Пошли удачу йому й в бізнесі –
Нову ж, строїть Україну!

Бідному нема коли й згадати
Про хату батьківську стару,
Що ще тримається поки живу.
Коли ж згада - я вже помру.”

Дах черепичний назад відсунувсь –
Хай бабця довше проживе.
Згада, мо`, син про свій обов`язок
Й в село він ,,Мерса” прижене.

Машинний шум почувся на шляху –
Сяйнуло сонце в образах.
Мати в спині аж підрівнялась –
Ні, не він. Сльози в очах.

Сусідам радість – до них підмога.
Вляглась пилюка, дощ пішов.
Дах потемнівший знов завалився –
Неньці ж, сам Бог поміг - зайшов.

Стареньку люди не полишили –
Зіп`яли на могилі хрест.
На Паску, зі столиці приїхав
Жданий, любий, її Орест.

,,Заїхав, мамо, я на Великдень –
,,Христос Воскрес!” Не ждав біди.
Раз на свято вибрався на велике –
Приїхав (знать би?) на проводи.

Прости, молю, хоть на тім світі
За серце черстве й долари –
Не замінить їм сліпоту мою –
Прости ж, бо кинуся з гори!

Мати синочку відповідає:
,,Повір, я не тримаю зле.
Хату батьківську постав на ноги –
Простить вона й тебе, й мене.”

     30.04.06р.



ДИВО КРАСИ
          Муз. Ф. Панич

Вербоньки-русалоньки,
Вербоньки-русалоньки
Веснянки співають,
Коси нові – золоті,
Коси нові - золоті
У воді купають.

Цвіте терен у гаю,
Цвіте терен у гаю,
Ясний день вітає;
Летить в мріях у садок,
Летить в мріях у садок -
Калину ж кохає.

Сонце сяє й дощ іде,
Сонце сяє й дощ іде -
Поля зеленіють.
Буйно явори цвітуть,
Буйно явори цвтуть –
Небеса синіють.

Білим лебедем Весна
Білим лебедем Весна
Зліта над горою.
Диво щастя і краси,
Диво щастя і краси,
Любуюсь тобою!

      26.04.06р.

[Денискин Сергей]

Связистам, пишушим стихи (как-никак физики!)

До сих пор в нас огонь не угас,
До сих пор мы плетём и рифмуем,
ОЭИС и УГАС и ОНАС
Не "связал" нас, связистов штампуя!

[Мангов Владимир Андреевич]

Сережа! Большое спасибо за поддержку
,, пишущих".  



СИЛЬНИЙ ДУХОМ – ПЕРЕМАГА!


Бути оптимістом намагаюсь –
Задачі ставлю надважкі.
Не вірять? – хай. Я ж не вагаюсь –
До цілі йду. Мрії – легкі!

Ледь-ледь надія десь зажевріє –
Лечу за нею в небеса.
Ідея переможна зріє  –
Сяє в очах Віри краса!

Силою наповнююсь миттєво –
Гори здатний перевернуть!
Сміюсь в лице бідам життєвим:
,,Зумію в ріг я Вас згорнуть!”

Шляхом своїм іду знов впевненний –
Боже, твій дух перемага!
Негаразди ж – я вже навчений –
Людині, лиш допомога!

Тому, хто мало посміхається,
Важко буде у майбутті.
Сильний духом – закаляється,
Стає міцнішим у житті!
            
              8.11.06р.

[Денискин Сергей]

Мангов Владимир Андреевич, on 29.2.2008, 22:16, said:

Сережа! Большое спасибо за поддержку
,, пишущих".  
СИЛЬНИЙ ДУХОМ – ПЕРЕМАГА!
Бути оптимістом намагаюсь –
Задачі ставлю надважкі.
Не вірять? – хай. Я ж не вагаюсь –
До цілі йду. Мрії – легкі!

Ледь-ледь надія десь зажевріє –
Лечу за нею в небеса.
Ідея переможна зріє  –
Сяє в очах Віри краса!

Силою наповнююсь миттєво –
Гори здатний перевернуть!
Сміюсь в лице бідам життєвим:
,,Зумію в ріг я Вас згорнуть!”

Шляхом своїм іду знов впевненний –
Боже, твій дух перемага!
Негаразди ж – я вже навчений –
Людині, лиш допомога!

Тому, хто мало посміхається,
Важко буде у майбутті.
Сильний духом – закаляється,
Стає міцнішим у житті!
            
              8.11.06р.

Уважаемый Владимир Андреевич!
Мы во время учебы в нашем ОЭИС очень сильно увлекались (и реально занимались) эстрадной музыкой.
По этому поводу придумали каламбур, но сейчас я его немного его изменю и изложу в следующей редакции:

"... Связистом можешь ты не быть, паять научим все равно.
Но стихотворцем быть обязан.
Волна и провод, вот и все, чем ты с людьми родными связан.
Но есть совсем другая связь, она незрима, невесома.
Она душевною звалась, пока не осенило Ома.
Теперь все просто, как топор.
Снял трубку, тыкнул, и...- готово.
А как хотелось бы тебя,
Почуствовать, увидеть снова...

[Мангов Владимир Андреевич]

Спасибо, дорогой, за Ома и за паяльник.
Вся трудовая деятельность моя прошла
в НИИ ,,Квант", союзного значения,
затем в ВЦ Минфина Украины. Везде
был электронщиком: разработчиком и
обслуживающим персоналом (от инженера до зав.сектором).
Когда приглашали на Байконур, отказался - уже были сын и дочь.
Им не было еще 4 лет вместе. Даже когда работал
Гл.инженером Театрального Института им. Карпенко-Карого
в Киеве был благодарен ОЄИС и за Ома, и за умение паять провода.
Рад слышать единомышленника. Спасибо.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 01 March 2008 - 06:37 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

Покрашенко Татьяна, on 20.5.2007, 9:50, said:

Предлагаю ВСЕМ посмотреть
:FTP13:  
http://castles.com.u...p?id=bulbataras
Горжусь тем, что всё видела и вижу в реальной жизни
(а вчера,19 мая, шар пролетал низко, прямо над моим домом,
можно было рассмотреть кто сидел в корзине)
И еще сайтик, кому интересно.....(теги запису смотрите..)
http://kamienczanka....ml?view=1353608
:FTP11:

Танюша! Огромное спасибо за виды из козацкой жизни.
У меня целый раздел стихов на козацкую тематику.

Д`АРТАНЬЯНИ УКРАЇНИ


Як зачую марш козацький –
Бачу Вас я молодих.
Летять коні в синім полі –
Дай їм, Боже, передих!
,,Д`Артаньяни” України –
Запорожці-смільчаки!
Якби жив я в літа тії ,
Теж пішов би в козаки!

Приспів:
Любі, славні ,,Д`Артаньяни”,
Запорожці-козаки!
Ваша слава, не поляже
Буде линуть у віки!

Чорну хмару я зумію
В Дикім полі наздогнать,
Щоби з нею тисяч сорок
Сили вражої зрубать;
Захистити Богуславок,
Щоб не крали осмачі.
Бити ляхів і татарів
Буду вдень я і вночі!

Приспів.

[Мангов Владимир Андреевич]

Від щирого серця вітаю всіх дічат і жінок
зі святом 8 Березня!!!


МАМИНА  ТУРБОТА


Ми відчуваємо турботу мами
Від дня народження і все життя.
Коли вона нас на руках тримала,
Були спокійними всі за дитя.
Ми пам`ятаємо й батьківську любов,
Важливість тата у рідній хаті.
Але ж малята без мами плачуть знов -
Їх, хто зможе до грудей прийняти?

Приспів:
Турбота мамина є незрівнянна
В самопожертві:  в радості й печалі.
Турбота мамина завжди весняна.
Лебідкою летить в віки і далі!

Дітей і онуків радо стрічає -
Пиріг запашний, в квітах стодола.
Серце матусине не спочиває –
У кожного з них шлях свій і доля.
Летить лебідкою турбота мами,
Сповнена ніжності, тепла й добра.
Посмішка світла її вечорами
Сяє, немов Віфліємська зоря!
        
Приспів.
                   19.05.07р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Мангов Владимир Андреевич, on 3.3.2008, 8:42, said:

Танюша! Огромное спасибо за виды из козацкой жизни.
У меня целый раздел стихов на козацкую тематику.

Д`АРТАНЬЯНИ УКРАЇНИ
Як зачую марш козацький –
Бачу Вас я молодих.
Летять коні в синім полі –
Дай їм, Боже, передих!
,,Д`Артаньяни” України –
Запорожці-смільчаки!
Якби жив я в літа тії ,
Теж пішов би в козаки!

Приспів:
Любі, славні ,,Д`Артаньяни”,
Запорожці-козаки!
Ваша слава, не поляже
Буде линуть у віки!

Чорну хмару я зумію
В Дикім полі наздогнать,
Щоби з нею тисяч сорок
Сили вражої зрубать;
Захистити Богуславок,
Щоб не крали осмачі.
Бити ляхів і татарів
Буду вдень я і вночі!

Приспів.

ПРО ЗАГУБЛЕНУ ПІДКОВУ
І ОТАМАНА ІВАНА
         Поема

         Козацькому отаману,
         молдавському господарю,                                      
         страченому у Львові
         в 1578 році - Івану Підкові.
  

Що за шум під горою,
І дим над рікою?
Навіть вітер злякався,
В очерет сховався.
Скачуть, їдуть козаки,
Сміливі вояки.
Загубили підкову -
Не обійшли броду.
На Івана Купала,
Коли ніч настала,
Знайшла її смуглянка,
Юна молдаванка:
,,Підкова, то Божий знак,
Сужений мій – козак``.
Вирішила сховати,
Занесла до хати.
Повертались козаки,
Веселі смільчаки.
Один з них, молоденький,
Красень чорнявенький
Почав батьку казати,
Зайшовши до хати:
,, Зовуть мене Іваном,
Ще не отаманом,
Загубив я підкову,
Мабуть, біля броду.
Як не бачили, діду,
То далі поїду``.
,, Ні, не бачив, синочку,
Спитаю ще дочку``.
Донька сама виходить,
Підкову виносить.
,, На Івана Купала,
Вінок я пускала.
Тоді й знайшла підкову
В річці, біля броду.
Доля подарувала -
Ой та чи  вгадала?``.
Козак взяв підкову
Й продовжив розмову:
,, Дякую красунечко,
Яснеє сонечко.
Вам я її залишу,
На двері повішу.
Хай приносить всім щастя,
Й відводить ненастя.
Доля таки вгадала,
Мені подарувала
Щастя закохатися,
З часом побратися.
,, Ти повір, хуторянка,
Юна молдаванка.
Козацьких сватів чекай,
Восени зустрічай.
Весілля відгуляєм,
Діток нарожаєм.
Заживемо в любові,
Дякуючи долі``.
Дівчину поцілував
І старого обняв.
,, Мир вашій хаті! "- сказав.
Сів на коня й помчав.
Дід бороду почесав
І у слід пробурчав:
,, Таки, мабуть, обдурить -
Гуляти він любить."
А зозуля кукує,
Своє пророкує:
,, Жди, жди, молдаваночка,
Юна русалочка.
Іван слово тримає,
Добре серце має.
Закохався, мов лебідь,
З гір карпатських легінь.
Не хвилюйся, приїде,
Тебе не забуде."
Гадалка все сказала
Й почимчикувала.
Весна й літо минули,
Пригоду забули…
В жовтні вітер піднявся,
В бору заховався.
Злетів шум над горою,
І дим над рікою.
Прилетіли козаки,
Веселі гуляки.
Та дарунків ж навезли! -
І сватів привезли.
Зашуміло, загуло
Все молдавське село.
А Івана, з під Львова,
Прозвали ,, Підкова".
Жили вони в любові,
Дякуючи долі.
Синочків нарожали,
В козаки віддали.
Ворогів вони били
І дівчат любили -
Справжні були козаки,
Сміливі вояки.
Старший став отаманом
І звали Іваном.
На батька дуже схожий,
Сильний і пригожий -
Оселедець і вуси,
Ще й підкова в вусі!
Із золота сережка -
Долі його стежка.
Козаки батьком звали
І шапки знімали,
Бо турків разом били,
У Царград ходили,
Молдову й Русь звільняли,
"Чайки" в море гнали.
Слава про отамана
Дійшла й до султана.
Тй наказав спіймати,
Перед очі дати.
І полетіла хмара,
Бусурман отара.
Загриміли гармати  -
Почорніли хати.
А розвиднялось коли? -
Отаман на коні.
Осьманці не спіймали,
Підкови ж не мали.
Нелегкий щлях до волі
Козацької долі.
У Львові був страчений,
Шляхтою схвачений
Чорновусий отаман,
Козакам брат і пан.

… Немов дівочі вінки,
Спливли в вічність роки.
Лишились в них козаки,
Веселі смільчаки.
Загублена ж підкова,
Козаком з під Львова,
На хаті й досі висить,
Від лиха боронить.

Гей, правнуки Підкови!  -
Зі Львова й Молдови,
Згадайте ж  про Івана,
Діда Отамана!

          13.07.2002р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Може, навіть, Танюша і знає цю сім`ю земляків.



КАМ`ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОМУ
МАНДРІВНИКУ


На Благовіщення дзвін розходився –
Це ж в Миколаєнків син народився!
У Кременці всі йшли до монастиря,
Подивитись на святе, Боже дитя.
А воно, людям всміхалось маленьке,
Саме, немов ангелочок гарненьке.
З Божою поміччю здоровим він ріс,
Любив мандрувати частенько у ліс.
Там слухав птахів,
                збирав квіти, гриби.
Награвшись, додому йшов –
                     чекали ж батьки.
Як кажуть:
      ,,Чужі діти швидко ростуть.”
І він злетів,
         не встигли оком моргнуть...
В часи, коли всіх
               цар Микола приспав,
Про маля йому хтось нагадав.
Віддать наперед цар дарунок велів –
Тезці на згадку, бо той дзвони любив...
Вчився Миколка у Голузибинцях,
Де лунав царський дзвін
                               під вечір ченцям.
Після школи, їх таки доля звела –
Миколу до царських палат підвела.
Служив у Москві він так, як годиться.
Не забував місце, де народився.
Дзвони святі дзвенять йому в голові –
Якби був Союз, був би він у Москві.
Та доля його на інші не схожа,
Мабуть такою була воля Божа.
А життя вносить свої корективи,
І в бік не зійдеш з доленосної ниви.
То ж Микола, в інституті ще вчився,
Де з Криворіжжям,
                          в той час, подружився.
В голову розуму багато набрав,
Та й в Кам`янець-
         Подільський помандрував.                
Він весь запрограмований на добро –
Виробляє цемент, будує житло.
Йому Бог подарував дружину,
Любу серцю красуню Людмилу;
А ще діточок двоє, два сина,
Щоб сім`я у Миколи була щаслива.
Щодня він мандрує по Україні,
Щоб краще жилося рідній країні.
З надією дивиться у майбуття,
Бо царський дарунок
                    дзвенить все життя.
Знов спів зозулі лунає у лісі –
Слухай його і в сторічному віці.
Щастя, здоров`я тобі й любові!
А за життя своє, дякуй Богові.

                  4.04.01р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 17 March 2008 - 10:58 AM

[Покрашенко Татьяна]

Шановний Володимире Андрійовичу!
Думала-гадала, але не знаю кому присвячується цей вірш
Зрозуміла, що працює цей Микола на цементному заводі,
дійсно в нашому місті є такий відомий завод.
От якби Ваша ласка Ви назвали прізвище, мабуть згадала б про кого йдеться....
( Дарчук..?)
Дякую Вам

[Мангов Владимир Андреевич]

Покрашенко Татьяна, on 15.3.2008, 16:26, said:

Шановний Володимире Андрійовичу!
Думала-гадала, але не знаю кому присвячується цей вірш
Зрозуміла, що працює цей Микола на цементному заводі,
дійсно в нашому місті є такий відомий завод.
От якби Ваша ласка Ви назвали прізвище, мабуть згадала б про кого йдеться....
( Дарчук..?)
Дякую Вам

Танюша!
Прізвище названо у вірші - Миколаєнко Микола Іванович,
був начальником відділу постачання
на заводі. Дуже просив мене приїхати в Кам`янець-Подільський
і написати про місто.
Ми з дружиною давно мріємо про це, але не виходить поки що.
Дякую Вам за відповідь.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 16 March 2008 - 10:42 AM

[Людмила Бурдейная (Симчук)]

МАМЕ ( Людмила Бурдейная.)

На свете нет людей дороже
Чем милая, родная мать.
Она покормит, спать уложит
Поможет человеком стать.
И помню - как я подростала,
Хотела взрослой быть, дерзить,
А мама милая все знала
- Нам надо время пережить.
Пройдут года, я осознаю,
В чем состоит всей жизни смысл.
И лишь теперь я понимаю,
Значенье слов " не торопись".
Окончив школу, я хотела
Быстрее в жизни преуспеть,
Да только я еще не знала,
Что жизнь прожить, не песню спеть.
Но в трудный час ты поддержала
И помогла на ноги стать.
Как жаль, что я не понимала
Тогда всю силу слова Мать.
И в жизни как-то так сложилось,
Ты все вертелась, все бегом.
Ты очень поздно спать ложилась
Шутила : "В другом мы мире отдохнем".
Я помню все............
Как ты встречала, провожала,
И каждый раз ты вновь и вновь
За все по новому переживала
Дарила нам свою любовь.
  18.03.2008г.

[Покрашенко Татьяна]

"Как жаль, что я не понимала
Тогда всю силу слова Мать."---

К сожалению, так часто бывает, пока сами не становимся мамами.

Людмила, замечательные стихи, СПАСИБО

[Мангов Владимир Андреевич]

[quote name='Людмила Бурдейная (Симчук)' date='22.3.2008, 12:04' post='28798']
[size=4]МАМЕ[/size] ( [size=1]Людмила Бурдейная.[/size])

На свете нет людей дороже
Чем милая, родная мать.
Она покормит, спать уложит
Поможет человеком стать.


Пані Людмило! Вдячний Вам за чудовий вірш про маму.
Дарую Вам свій спогад:

ВНУКОВІ ГОСТИНЦІ


,,Ой била ж мене мати
Березовим прутом” –
Іду гостей стрічати,
Злітає шлях круто.

Назбираю маків я
І волошок синіх –
Дома ж пироги стоять
На рушниках білих.

Їдуть діти на свята
До рідної хати –
Батька вже нема,
Постаріла й мати.

Якби ж я не стояла
З молодим рекрутом,
Сьогодні б не стрічала
Дочку й зятя з внуком.

Я за дочку ще й тепер
Хвилююсь, бо мати ж.
Жаль, братів їй і сестер
Не поміг Бог дати.

Вітер пісню приносить –
,,Била ж мене мати.”
Бачу, внук траву косить
Береться зібрати.

Лиця радісні у них –
Здаля їх вітаю.
Букет ромашок білих
Донька обіймає.

,,Зібрав тобі волошків –
Малий підбігає.
Нашквариш мені млинців –
Я їх обожаю.”

,,Ой била мене мати
Березовим прутом” –
Веду гостей до хати
З безвусим рекрутом.

        26.06.05р.

[Людмила Бурдейная (Симчук)]

Ну если Вам понравилось, вот еще один стих из этой же темы.

Ода маме. (Людмила Бурдейная)

Великой женщине я посвящаю
Те строки, что летят с души.
Ей низко голову склоняю
Тебе родная, спи в тиши.
Ты нас растила, одевала
И удивляла часто тем,
Когда ты только успевала,
Чтоб лучше сделать все и всем.
Я знаю были огорченья,
Но ты старалась их скрывать.
Не часто шла на откровенья,
Пытаясь нас оберегать.
Всю жизнь свою ты посвятила,
Чтоб вырастали мы в тепле.
И внуков крепко ты любила
Ты лучше всех была в селе.
Летят сережки у березы,
Сбивая раннюю росу,
Они сродни, как мымы слезы
Катились молча по лицу.
Мне очень больно, что так поздно
Собралась я тебе сказать,
Что не было тебя дороже,
Ты лучшая на свете МАТЬ.
17.03.2008г.

[Мангов Владимир Андреевич]

Людмила Бурдейная (Симчук), on 22.3.2008, 19:39, said:

Ну если Вам понравилось, вот еще один стих из этой же темы.

Ода маме. (Людмила Бурдейная)

Мне очень больно, что так поздно
Собралась я тебе сказать,
Что не было тебя дороже,
Ты лучшая на свете МАТЬ.
17.03.2008г.

Мені дуже приємно з Вами спілкуватись, пані
Людмило, бо в Житомирі живуть два моїх двоюродних брати
і сам я жив в Житомирській області, в с. Соловіївка, Брусилівського району,
до 2 класу.Читайте ще кілька моїх віршів.  


СОЛОВ`Ї СПІВАЮТЬ

Гей, тихіше, люди добрі! –
Солов`ї ж співають.
Спогади мої в дитинство
Журавлем вертають...

Босоногий, п`ятирічний
В поле йду гуляти.
Кіт здоровий і пухнастий
Вибіга стрічати.

Соловіївка – квітуча,
Садами багата.
А що люди щирі, добрі –
Вам й не передати!

Всі веселі і привітні,
Найбільш тітка Ївга –
В хаті білій, підведеній,
Співала сусідка.

Ми із братом, малі зовсім,
Корову вже пасли
І у лісі, що під лугом,
Лисички збирали.

У тім лузі обідати
Льотчики сідали.
Ми з цікавістю літак їх,
АН-2 оглядали.

Пам`ятаю, як татусь нас
Водив на рибалку,
Як із дядьком - коропище! -
Впіймав на підсаку.

Хата була ,,шевченківська” –
Віконця маленькі,
Поли глиняні й не в сінях
І свічка одненька..

Все ж щасливі були дні ті –
Світлі, повоєнні.
І батьки мої рідненькі
Були молоденькі.

Полісчани жили дружно,
Як і вся країна.
Чом забули,  друзі любі?
Миру ж жде Вкраїна!

Скільки будете Ви битись
За крісла у владі?
Ви давно й без них вже стали,
Як шахи, багаті!

Не замінять Вам доляри
Людяність і щирість.
Не діждуться діла Ваші
На Божую милість.

Гей, помовчте, люди добрі! –
Солов`ї ж співають.
Спогади мене в дитинство
Світле повертають.

  5.02.07р.






    ЖІНОЧІ ДОЛОНІ

Натружені руки бабусі –
Це мудрість життя сивоніжна.
Найтепліші руки матусі –
Дитинство моє босоніжне.

Приспів:
Жіночі долоні, у вашім полоні
Я в долі прошу майбуття.
У руки жіночі, у рідні долоні
Закоханий все життя!

Дружини коханої руки –
Любові це ніжне вітання.
Наймиліші донечки руки –
Душі батьківської світання.

Приспів.

Поглядую знов у віконце,
Щасливим де був у полоні,
Теплом гріли мене, як сонце,
Святі від любові долоні.

      25.09.03р.


       МРІЯ

Мамо! Злетіла ти зіркою
В яскраву, зоряну височінь.
Стала закоханим мрією,
В Земну поглядуєш далечінь.

Зрідка до мене приходиш у сни -
Посмішку рідну бачу твою.
Грішного сина, мене прости
За все, що не встиг. Богом молю!

Молю я, щоб в далеких світах
Легшою була твоя доля.
Ти ж бо для мене, дійсно свята,
Ненько рідна і люба моя!

       18.01.2000р.




БАТЬКУ МІЙ


Батьку любий, рідний ти мій!
Вже син посивів давно твій.
Нестримно життя в даль пливе -
Спогадами серце живе:

Про сад квітучий у селі,
Де дітьми бігали малі;
Як нас до школи проводжав,
З любов`ю щепи прививав.
Як дмухав димом на бджолей,
На мед запрошував людей.
Немов би вчора то було -
Кудись із вітром загуло...
Лишилась туга, в серці біль.
На дворі ж знову заметіль!  
Згадую твої уроки,
Дали що силу на роки,
Любові, добру навчили
І віру в себе зміцнили.
Дітей  навчив ти любити
Серце  всім друзям дарити,
Миру їм, щастя бажати,
Землю рідну шанувати.

Батьку любий, вчителю мій,
Вдячний долі – син бо ж я твій!
Прошу, хоч на мить повернись,
В саду, як раніше, пройдись.

     13.01.2000р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 23 March 2008 - 10:59 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

БУДЕ ПІСНЯ ЖИТИ!
                 Любові Боголій

Не за гроші соловейки
У гаях співають,
Й шоуменів, поміж дятлів,
Собі не шукають.

Чому пісня українська,
Як вода в пустелі?
Де й звучить – її не чують
Торгаші в оселі.

Виставляють нам таланти,
За котрих більш платять.
Тих, що голосів не мають –
Балетом обставлять.

Як раніше без них жили?
А була ж естрада!
Продюсерам в неї вчиться –
Вітала б  громада.

Диски плодять тисячами -
Дійсно, золотії!
Чому слухать їх несила?  –
Не зовуть до мрії.

Ми живемо в Україні -
Тут співучі люди.
Пісні наші – солов`їнні.
Чом їх мало чути?

Вірю. Буде пісня жити,
Наша - українська!
А продюсерам? – хай в іншім
Знайдеться копійка.

Хай закохані співають
Солов`ї й дівчата,
Хай родяться українці,
Й квітне рідна хата!

       7.02.07р.