Сообщений в теме: 1348

[Виктория Матросова]

Leonid Pyatash, on 14 April 2013 - 10:12 AM, said:

"Я видел Ад" - знакомый мне геолог
Картину-фото тут же показал:
Огнем зияет пропасть в мире голом,
"Пустыня внемлет Богу" - я б сказал.

Внизу на дне кругами жар пылает,
Но грешников не видно там нигде.
Сбежали, значит... Их судьбина злая
С чертями вынудила жить среди людей.

И я поверил другу ,- он ученый!
А не какой-то инженер-прохвост.
Толпу сканирую на рынке я по полной,
Вдруг обнаружу в ней рога иль хвост.

А раз его глазами глянул в Думу,
А после в Раду - просто близнецы!
Мы выпили еще по триста с кумом:
Нашли, где черти, тушки-мертвецы!

Я не слежу за политическою жизнью,
Корова, сено - вот моя стезя.
Но стало грустно, строят Ад в Отчизне!
Пора вмешаться, дальше так нельзя.

Владимир Черничук, on 14 April 2013 - 11:13 AM, said:

Очень тронуло уважаемый Леонид.Особенно последние строки и снимок.Все думаю про Украину-няньку..... Мне тоже стало грустно,строят Ад в Отчизне ! Пора вмешаться и нам,дальше так просто нельзя.С уважением Владимир....

Очень актуальные и жизненные строки. Меня тоже тронули. Чем дальше в лес, чем глупее Рада в Украине. Циничны, лицемерны, близоруки. Мало человечного. Пошел процесс превращения в  нелюдей.

[Мангов Владимир Андреевич]

Щиро вдячний, Леоніде!
Поки що не до веселих віршів. Звалив на себе
переклад російськомовних поем Тараса Шевченка
,,Слепая" і ,,Тризна". Завершив цю працю, але ще не
переключився. Думаю, що тепле сонечко допоможе.

[Мангов Владимир Андреевич]

Цей вірш Павла Тичини повернув

мене в мою юність, коли я жив на квартирі в Києві, а

господиня цього напівпідвалу працювала

прибиральницею у кабінеті Павла Григоровича Тичини:



"Живу, живу - ридаю..."

Живу,  живу  -  ридаю,
Живу,  живу  -  сміюсь.
Чого  живу  -  не  знаю
І  думати  боюсь.
     Такий  цей  світ  прекрасний,
     Такий  цей  світ  сумний,
     Що  я  то  сокіл  ясний,
     То  просто  -  навісний.
Я  часто  мов  шалію:
На  світі  все  люблю,
Шум  річок  розумію:
В  гаях  я  днюю  й  сплю.
     Часом  я  мов  хмарина:
     Блукаю  цілий  день,
     Як  згублена  дитина,
     Як  туга  без  пісень.
Йду  в  поле,  в  гай  скучати
Та  сльози,  сльози  лить:
Блакить  й  зелені  шати
Мене  не  веселить.
     Слізьми  я  розіллюся,
     Впаду  на  край  межі.
     Устану...  подивлюся:
     Ах,  доленько,  скажи,
Скажи,  чого  я  плачу,
Мов  хлопчик,  що  забивсь.
Чи  маю  таку  вдачу,
Таким  вже  я  родивсь...
     Устану,  попитаю
     Та  й  знов  слізьми  заллюсь.
     Чого  так  жить  -  не  знаю
     І  думати  боюсь.
Дивлюсь,  як  ніч  надходить,
Як  жито  шелестить...
Хтось  пісню  десь  заводить,
А  серце  так  болить...
     Болить  воно  та  ниє,
     Само  не  зна  чого.
     Чи  хто  мене  жаліє,
     Чи  так...  ні  від  чого.

15 січня 1912

[Мангов Владимир Андреевич]

Вітаю всіх з минулим святом!

НА ІВАНА, НА КУПАЛА

Дівчинонька златокоса
У росах гуляла,
На Івана, на Купала,
Чар-зілля шукала.

Ми з тобою, мій миленький,
Як риба з водою,
Пригорни мене міцненько,
Зігрію собою.
Пада зіронька із неба –
А ну ж, чи впіймаєш?
- Кинусь соколом для тебе –
Вважай, що тримаєш.

Моя рибко золотая,
Тремтливе кохання,
Дякуй ніченьці за зірку,
Й неспішне світання.
Туман ходить над водою,
Свічки не чіпає,
Щастя й доленьки подружкам
Щиро теж бажає.

На Івана, на Купала
Дівчата співають,
Юнаки цвіт папороті
Коханим шукають...  

6.07.13 р.

[Сергей Стриженюк]

Гарний вiрш !

[Мангов Владимир Андреевич]

Щиро дякую, друже Сергію!

[Мангов Владимир Андреевич]

СОНЦЕ ГРІЛО, ВІТЕР ДУВ…

Сонце гріло, вітер дув;

Не знав, не знав та й забув

З ким на річці я пірнав,

І з ким потім засмагав.

Налетіли хмароньки,

Посипались градоньки,

Білі щічки зникли враз –

Розлучив той дощик нас.

Де тепер дівча шукать,

Я ж не знаю, як і звать?

Дав Бог день, він дасть і ніч,

Спати лізу знов на піч.

Ранок вечора мудріш,

Хай приходить найскоріш.

Піду знов на річку я,

Запитать її ім`я.

Сонце гріє, вітер дме.

Ген, і мрія моя йде.

З нею Рай і в курені –

Так сподобалась мені!

Дощ нас вчора налякав,

  Звать тебе як, й не спитав.

- Люба, Любочка, Любов.

   Йдем пірнати разом знов.

  

   А мене звать Опанас,

   Прадід був наш – дід Панас.

   Козаком він воював,

   Силу свою передав.

  

Люб, на мене подивись,

Мені ще раз посміхнись,

Я ромашок ось зірвав

І бажання загадав:

  

Разом будемо завжди,

Якщо прийдеш до води.

Ти прийшла, то й буде так,

Я ж у діда - теж  козак!

  

Йдем купатись й засмагать,

Бо ще хочу й заспівать:

,,Ой калина не верба,

Ой дівчино молода!..”

7.07.13 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 12 July 2013 - 01:50 PM

[Гультяева Екатерина Викторовна]

Leonid Pyatash, on 24 March 2013 - 07:37 AM, said:

Бесцеремонно, нагло, дерзко
Взорвав привычный бег минут,
Остановилось чье-то сердце,
Как будто укротитель кнут
Приподнял. Замерли, как звери,
Все мышцы, мыслей круговерть.
И многим с нас пришлось поверить,
Что лучший дрессировщик - Смерть.
•••••
Испортит все, что без движенья,
Сомнений моль в песок и прах.
Надежда ж с силою Жень-шеня
Спасет на море и в горах.
Судьба порой ко всем жестока,
Но за надежду, друг, держись!
Мы, как подсолнухи, с Востока
Ждем свет, несущий чудо - Жизнь.

Когда же он уходит в Запад,
То оставляет на земле
Свободы вкус и сладкий запах
От сна несбыточности тлен:
Где утром свежесть и прохлада,
Все счастья строим этажи,
Вокруг эдемская услада...
Сильны надежд в нас миражи.
Март 2013.

Leonid Pyatash, on 14 April 2013 - 10:12 AM, said:

Мой друг показал на  Фейсбуке  фото, сделанное в путешествии в Среднюю Азию. там на пустынном месте огромная яма, как кратер вулкана, но место ровное, на краю стоит автомобиль, люди заглядывают вниз, оттуда жар , как от конфорок , и светится там, но никого внизу нет. Это горит газ возле деревни Дарваза, который зажгли советские геологи еще в 1971 году. В образовавшийся провал ушла буровая установка. До сих пор не могут затушить. Называют вратами Ада.  По этому поводу стишок.

"Я видел Ад" - знакомый мне геолог
Картину-фото тут же показал:
Огнем зияет пропасть в мире голом,
"Пустыня внемлет Богу" - я б сказал.

Внизу на дне кругами жар пылает,
Но грешников не видно там нигде.
Сбежали, значит... Их судьбина злая
С чертями вынудила жить среди людей.

И я поверил другу ,- он ученый!
А не какой-то инженер-прохвост.
Толпу сканирую на рынке я по полной,
Вдруг обнаружу в ней рога иль хвост.

А раз его глазами глянул в Думу,
А после в Раду - просто близнецы!
Мы выпили еще по триста с кумом:
Нашли, где черти, тушки-мертвецы!

Я не слежу за политическою жизнью,
Корова, сено - вот моя стезя.
Но стало грустно, строят Ад в Отчизне!
Пора вмешаться, дальше так нельзя.
13.04.2013. image.jpg

В душу проникает каждая строчка, Браво!

[Мангов Владимир Андреевич]

В розділі ,, Стихи... бвть может грусть..." побачив,

що багато цікавляться рецептом молодості і згадав,

що у мене є свій:

РЕЦЕПТ ЖИТТЯ

Ми молоді, красиві та здорові! –

Шепочуть дідові вуста.

Скажи, бабусю, й ти слова чудові –

Поглянь, яка навкруг краса!

Неспокій серця й тиск – то не страждання,

Тримає нас життя любов.

Любов свята дарує заклинання

І ми повторюємо знов:

Ми молоді, красиві та здорові! –

Луна повторює в полях.

Скажи, бабусю, й ти слова чудові –

Хай вітер чує в тополях.

- Яким ти був, діду, таким й лишився.

Ну, що я можу ще сказать!

Добре, що дощик запізнився –

Онуки, ген до нас біжать.

Ми молоді, красиві та здорові!

Хай люди скажуть, дивлячись на нас:

,,От молодці, які вони бідові! –

Тримаються за руки й в літній час”...

11.06.13 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 18 July 2013 - 08:11 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

ЛЮБОВ – ВІДЗНАКА І ПОКАРАННЯ

Любов – то є відзнака і покарання,
Як блиск зорі, що зникла в майбуття.
Почуття в людей минають, звісно, швидко,
Хоч бувають й дивні – на все життя.

,,Mettre tes points sur lus i” – Бог не спішить,
Не знає спину хвиля сердешна.
Всі знають – крапля води й камінь точить,
А мить любові, ще більш шалена.

Розум щезає, оповитий туманом,
Зірки падають в долоні до них,
Тишу вечірню зігрівають запалом
Любові сердця всіх закоханих.  

Любов – то є відзнака і покарання,
Як блиск зорі, що зникла в майбуття.
Почуття в людей минають, звісно, швидко,
Хоч бувають й справжні – на все життя…

16.07.13 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

ВЕРБА В ГОРАХ НЕ РОСТЕ

Верба в горах не росте,

А смерека в лузі.

Де високі скелі є,

Нема місця тузі.

Ой-го-гой, го-гой, го-гой –

Лунає у хмарах.

Козаченьку, ой-го-гой,

Подякуй тим чарам.

Не кидайся соколом

Дівчину шукати,

Вона бачить вже тебе,

Йде поцілувати.

Закохалася давно

І Бога благала,

Щоб вернувся ти живим,

І вночі б пізнала.

Верба в горах не росте,

А смерека в лузі.

Якщо є любов в серцях,

Нема місця тузі.

21. 07. 13р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 26 July 2013 - 07:41 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

АБИ БУЛИ ДУБКИ…

Аби були дубки, а берізки будуть,

Аби зійшло сонечко, то й хмароньки підуть.

Не журись, козаче, – нехай шабля скаче,

Знайшов волю в полі – нехай ворог плаче.

Той більше не тужить, кому щастя служить,

Того й туман в лузі щораночку будить.

З лілії йде запах, з очерету шелест,

Проснулись козаки: звідки чути вереск?

За селом, немов дитя, кричить порося –

Злякалось хропіння старого Карася.

Коли підуть козаки в турецькі світи,

Буде воно ще рости, на сало рости!

Вірить, що повернуться з перемогою,

Тоді знов їх порадує свіжиною;

Й на ковбаси не жаль для них кровиночки,

Як будуть смалити біля хатиночки.

Сяє в небі сонце, сліпий дощик іде.

Не спинить весілля – свинка інша росте!

Аби були дубки, а козаки прийдуть,

Як будуть берізки, то й дівчата вийдуть.

1.08.13 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Для Валентини Бондаренко,
якої давно не бачу на форумі
і всіх україночок:


О, МАДОННО!

Не зна серце відпочинку,
Не зна супокою,
Лиш зітхає: час минає,
Пливе за водою.
Літа пливуть в синє море,
У прірву бездонну.
Думи мої лиш про неї,
Вкраїнську Мадонну.

Приспів:
О, Мадонно! О, Мадонна,
Від Бога красуне!
Ти найкраща у всім світі,
Моє щастя й доле!

Пливуть літа за роками,
Уквітчують коси,
Раді знов тебе вітати
У  сонячних росах.
Не зна серце відпочинку,
Не зна супокою –
Обнімає мене люба,
Дивує красою.

Приспів.  

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 05 August 2013 - 06:44 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

  ГОВОРИЛИ ДВІ ЗОРІ…

Говорили дві зорі,

По небу гуляли…

Із-за лісу, з-за туману,

Зорі випливають,

Обійнявшись дві сестрички

По небу гуляють.

А ти знаєш свою долю? –

Пита  яскравіша.

- Звісно, знаю і вже бачу

Дівча наймиліше.

Доля твоя теж дівоча,

Чи може юнацька?

- Доля моя – Іванкова,

Доленька козацька.

Молю Бога, щоб дав сили

Йому повернутись,

Щоб могли ми на весіллі

Щиро веселитись.

Заступила біла хмара

Хмару громовицю.

Іди геть! – не заважай їм,

Місяця покличу.

Із-за лісу, з-за туману,

Дві зіроньки сяють.

Ген, Іванко вже кохану

Ніжно обіймає!

9.08.13 р.

file:///C:/DOCUME~1/F082~1/LOCALS~1/Temp/msohtml1/01/clip_image002.jpg

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 20 August 2013 - 06:56 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

ХАЙ ГОВОРЯТЬ

(Згадка про іспанський фільм   

  ,,Хай говорять”)

Я так хочу тобі сказать, все розказать,

Як я люблю тебе, всім серцем розказать.

Хай чують всі мої слова,

Хай знають, що ,,люблю!,,

  шепочуть знов вуста.

І хай говорять, з посмішкою говорять,

Про нас закоханих, з заздрістю говорять,

Хай кажуть всі, як любим ми,

Про нас з тобою говорять, як схожі ми.

Ти сонечко любиш й зорі в нічнім гаю,

І квіти любиш, які тобі дарую.

Коли тебе я бачу знов,

Навкруг все сяє і співає про любов.

Хай знають всі, що любиш ти!

Хай бачать всі, як я люблю!

          8.08.13 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 20 August 2013 - 06:49 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

ОЙ ТИ ВОЛЯ, МОЯ ВОЛЯ

Ой, воля моя золота,

Воленько страждальна,

В небесах блакить свята,

А душа печальна.

Тільки й волі, крикнуть в полі,

А правди немає.

Нема долі і в тополі –

Зло навкруг гуляє.

Й не вгадаєш, звідки вітер

Прийдешній знов віє.

Квітне щедро полин срібний,

Аж серденько мліє.

Ой, та й де ж ви, козаченьки,

Де ви заблукали? –

Вражі сили в Україні

Знову розгулялись.

Ой ти, воля, моя воля,

Звільнись, засвітися!

Серцю радість і любов дай,

Піснею озвися!

          6.08.13 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 20 August 2013 - 06:51 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

ТРАВА СТЕЛИТЬСЯ ДУНАЄМ

Пливе туман в білих росах

Тихо-тихо,  хоч сій мак.

Трава стелиться Дунаєм,

Спи, коханий мій козак.

Коник теж хай відпочине,

За овес – краща роса.

Мрії мої в небо линуть,

Навкруги ж весна красна!

Ген й журавки прилетіли,

Йдуть на річку ніжки мить.

Поховались в корчі раки,

Бо ж спіймають їх за мить.

Сходить сонечко яскраве,

Жайвір в небі дзеленчить.

Зліта ластівка весела,

Туман тане, в даль летить.

Радісно у білих росах,

Тихо-тихо, хоч сій мак.

Трава стелиться Дунаєм,

Просинайся, мій козак.

  6.08.13 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 20 August 2013 - 07:01 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

НЕМА ГОРИ, ЧИ ДОЛИНИ

Нема гори, чи долини,

Де б не жили люди.

Хоч в гайочку, хоч в підгір’ї,

Пісні чути всюди.

Якщо також не лінивий

І любиш співати,

Приставай до гурту, звісно, –

Глянь, які дівчата!

Тут ти знайдеш свою долю,

Тут збудуться мрії.

Чи ще хочеш в закордоння,

У рабства тяжкії?

Там своїх людей хватає,

Щасливих й не дуже –

Не перетинай шляхи їм,

Зрозумій це, друже!

Нема гори, чи долини

Й кращої дівчини,

Нема у всім світі милім

Й другої Вкраїни!

27.07.13 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 20 August 2013 - 06:53 AM

[Валентина Савченко]

Мангов Владимир Андреевич, on 20 August 2013 - 06:48 AM, said:

НЕМА ГОРИ, ЧИ ДОЛИНИ

Нема гори, чи долини,

Де б не жили люди.

Хоч в гайочку, хоч в підгір’ї,

Пісні чути всюди.

27.07.13 р.

Прочитала вот эти строки и задумалась. А и , правда, слышались всюду песни раньше. Какое застолье без песни обходилось? У кого ОЙ, МОРОЗ... звучала, у кого ШУМЕЛ КАМЫШ, Кто-то  под гитару напевал песни ГЕОЛОГОВ,
"ехал" за туманом и за запахом тайги... У моей бабушки за столом пели многоголосицей ТУМАН ЯРОМ и др...
.............
Всё в прошлом.
Собираются сейчас за столами, но слов уже никто не знает. Да цифра лучше споет.
Поэтому и ценны солисты-застолисты, что еще поют нам свои песни. У меня кум такой. А что-то я давно его не слушала?
ЗЫ. А еще пели за работой: на полях,на огородах, на кухне, за шитьем... А сейчас не поют... Жаль

Сообщение отредактировал Валентина Савченко: 20 August 2013 - 08:50 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

ЯВІР, ТИ ДАЛЕКО?

Для удовиці син косив

Зелену травицю,

Пішов в обід до потоку

Напитись водиці.

Там дівчина білих вівців

Напува водою,

Не каламуть, просить, воду,

Зжалься наді мною.

Хай нап’ється вже отара,

На - попий з долоней.

Зачерпнула із потоку,

Пий, рука холоне.

- Прийти можна мені й завтра,

Після сінокосу?

Приходь, може допоможеш

Вівців вести в роси.

Пасли вівців і косили

Надалі вже разом.

Кохалися й любувались

Вночі зорепадом.

Щастя довгим не буває –

Біда поруч ходить.

Не сподобалось вдовиці,

Що й син вівці водить.

Закляла вона дівчину

У білу смереку.

Білі коси плачуть гіллям:

,,Явір, ти далеко?"

Став і легінь яворочком,

Схиливсь над рікою,

Напува щодня смереку

З долоней водою.

20.08.13 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 07 September 2013 - 05:06 PM