Сообщений в теме: 1348

[Мангов Владимир Андреевич]

ЯКИМ ТИ БУВ
          Слова М. Ісаковського
          Переклад В. Мангова - присвячений
          памяті батьків.            

Яким ти був таким й лишився,
Козак-вогонь, орел степний.
Мені навіщо знову ти зустрівся,
Й хвилюєш нащо спокій мій?

За що ти знову в своїх втратах
Одну мене хочеш звинить?
Лише я в тім, у тім я винувата,
Тебе не можу не любить!

Долю твою й долю свою
З`єднати хай я не змогла.
Весь час жила й живу одним тобою,
Я всю війну тебе ждала!

Вона пішла, пішла назавжди –
Прийти скоріше ти зумій!
Мені гіркі про мене ті неправди,
Гарячий мій і впертий мій.

Твоя образа і печалі,
Твої тривоги – марне все.
Дивись, вдивляйся у журливі далі,
Тебе одного жду лише.

Все ж глянуть ти не здогадався
І в далечінь знов полетів.
Таким ти був і в часі не мінявся,
Й стать дорогим мені зумів!

1.07.12 р.

[Попова Наталия]

Мангов Владимир Андреевич, on 2.7.2012, 7:52, said:

ЯКИМ ТИ БУВ
          Слова М. Ісаковського
          Переклад В. Мангова - присвячений
          памяті батьків.            

Яким ти був таким й лишився,
Козак-вогонь, орел степний.
Мені навіщо знову ти зустрівся,
Й хвилюєш нащо спокій мій?

-----

1.07.12 р.

как здОрово.... прекрасный перевод, спасибо!  
необычно и забавно читать в укр. переводе русские песни)))

[Мангов Владимир Андреевич]

Щиро вдячний Вам, Пані Наталя!

[Мангов Владимир Андреевич]

(Любимі пісні юності)

ПОСТІЙ, ПАРОВОЗЕ!

Постій, паровозе, замовкніть, колеса.
Натисни, кондуктор, на гальма!
До рідної мами з останнім вітанням
Кваплюсь з`явитись на очі я.

Не ждіть мене, мамо, хорошого сина –
Інший ваш син, ніж був учора,
Бо мене затягнуло хистке трясовиння
Й життя моє, мов у актора.

Постій, паровозе, не плачте колеса –
Час є ще! – молилася ж мама.
І нам поки ще не пізно зробити зупинку,
Натисни, кондуктор, на гальма!

5.07.12 р.

ЖУРЛИВІ ДЗВОНИ

Ось ти й сьогодні знову не прийшла…
Я так чекав, надіявся і вірив,
Що задзвенять у небі дзвони знов
І ти ввійдеш в мої відкриті двері,
Що задзвенять, нам задзвенять
                           журливі дзвони  знов
І ти ввійдеш в тобі відкриті двері.

Пальчатки знімеш, ставши на поріг,
Й покладеш їх потім на підвіконні.
,,Я дуже змерзла”, скажеш, ,,Обігрій!”
І подаси холоднії долоні.
,,Я так замерзла”, скажеш, ,,Обігрій мене”
І подаси холоднії долоні.

Я їх візьму і кожний перстик твій
Зацілую – хай серце зігріває.
Якби ж ступила ти на мій поріг,
Але в депо пішли нічні трамваї,
Якби ж ступила ти на мій поріг сюди,
Але в депо пішли нічні трамваї...

5.07.12 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 06 July 2012 - 10:55 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

Переклад віршів Вероніки Тушнової мною
ще раз свідчить про любов до російської поезії
і щире бажання повчитися у майстрів поетичного слова:

ЛЮБОВІ – НЕ ЗРІКАЮТЬСЯ!

Любові – не зрікаються!
Життя не завтра завмирає.
Чекати перестану я,
А прийдеш, серце заспіває.
А ти прийдеш, коли темно,
Коли в вікно завиє хуга,
Коли згадаєш, що давно
Не зігрівали ми друг друга.
І так захочеш теплоти,
Сам не полюбив колись яку,
Що не зможеш переждати
Трьох людей біля автомату.
І буде, як на зло, повзти
Трамвай, метро, не знаю що там.
І снігом замете шляхи,
Що й не помітиш ти ворота.
Сум заповнить хату й тиша…
Хід часу і шелестіння книжки,
Почуєш лиш, за двері взявшись,
Вгору злетівши без зупинки.
Усе за це можна віддать,
І я настільки долі вірю,
тебе не можу не чекать,
Весь день поглядую на двері.

8.07.12 р.

ОСІНЬ

Відлетіли уже журавлі
У світанок вологий, туманний.
Довго, довго стихав в далині
Плач їх гортанний, сумний, прощальний.

З беріз коренастих, промокших
Пожухла стікала позолота;
Горизонт був рівний, побілівший,
Немов з неба краску витер хтось-то.

Тихий дощ тягнувся без кінця
З високого простору пустого…
Згадалась батька історія
Про ліси й болота Августова.

Нічого не чути про тебе.
Мабуть, лист у дорозі пропав,
Може буть… А думать про біду –
Я на це також не маю права.

Нині відлетіли журавлі…
З гіркотою їх я проводжаю.
Знову осінь. Три уже пройшли…
Я тепліше дівчинку вкриваю.

Дістає тремтіння до костей,
В шпари вікон сирість заповзає…
Ти прийдеш, звичайно, ти прийдеш
В дім, де дитя наше підростає.

І про те, що було на війні,
Про своє життя-буття солдата
Розповіси доньці, як мені
Любив мій батько розповідати.

9.07.12 р.

ОЩАСЛИВ МЕНЕ ТИ ЯКОСЬ…

Ощаслив мене ти якось,
І поклич з собою в Рай,
І зціли, молю, від спраги,
Ще й повітря трохи дай!
Бо він є не за хмарками,
Й не за тридевять земель, -
Там і сніг висить пасмами,
Й спить квітнева заметіль.
Там на стовбурах ялинок
Поржавів зелений мох,
Й веселяться хвости білок,
Мов рожевенький димок.
Відливає блиском ртутним –
Тане сніг, біжать струмки…
Якось сонячним ти ранком
Мене теж поклич туди!
Заважать тобі не буду,
Скрізь, мов тінь твоя, пройду.
Життя зовсім невеличке,
Й лише раз на рік весна!
Там птахи співають в лісі,
Й в грудях теж співа душа...
Сто гріхів тобі проститься,
Якщо скажеш ,,Йди, чекаю я!

10.07.12 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

ВЕЛИЧАВА КНЯЖА РУСЬ

Величава і могутня,
Княжа Київськая Русь!
Ти  сповила і зростила
Бєло Русь й московську Русь.
Русичі прийняли Віру
Християнську навіки.
Вона всіх їх поріднила
Від Карпат і до Оки!

Ми, нащадки українців,
Які жили в Княжий час.
Й козаки перемагали
В боях смертних задля нас.
Закружляєм, заспіваєм –
Козаченьки ж молоді!
Чайки бистрі хай до свята
Салютують на Дніпрі!

Величава і могутня,
Древня Київськая Русь,
Крізь віки зорею сяєш,
За тебе щодня молюсь!
Нехай пам`ять не вмирає
Про роки славетнії.
Україна хай співає,
Хай їй вторять солов`ї!

17.07.12 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 31 July 2012 - 06:12 AM

[Leonid Pyatash]

Я дякую тобі, моя родино.

Коли на серці неймовірно важко
Від суєти скороминущих справ,
Я уявляю всі обличчя ваші,
В хмаринці злагоди, тепла й добра:

Усі амбітні, але мають чемність,
По "старшинству" своє тримають "Я",
Одне до одного в повазі й честі,
Бо ми - родина, ми - одна сім'я!

І як нас вир життєвий не крутив би, 
В які б спокуси Змій не вводив нас,
В сім'і тоді буваєш ти щасливий,
Коли щасливий кожний в цей же час. 

Тобі я дякую за все, моя родино,
Дружину рідную насамперед:
Моя кохана Ти, моя єдина,
Яку ніхто, хоч хтів, не відбере!

Яке це щастя - повторитись в внуках,
Спасибі щире дочкам та синам,
Що дарували те, чого не купиш,
Про що багато лише мріють в снах.

Росте родина у онуках, в друзях,
Які розділять радості і сум,
Зібравшись разом біля річки в лузі,
Помилуватись на країв красу. 

Коли бува мені на серці важко
Від суєти скороминущих справ,
Я уявляю всі обличчя ваші,
В хмаринці злагоди, кохання і добра.

22 липня 2012 р

[Мангов Владимир Андреевич]

Дякую, друже, за теплий, щирий вірш.
Світла, добра і любові всім родинам України!!!

[Мангов Владимир Андреевич]

ЗАКРУТИЛОСЬ В ГОЛОВІ…

Закрутилось в голові, як листом осіннім.
Ой,  літа мої, літа, чути дзвін вечірній…
Летять хвилі по воді, як життєві долі.
Чому й досі, Боже мій,
                                  люд живе в неволі?

Були ж колись козаки, землю захищали.
Де поділись смільчаки, теж панами стали?
Люди бідно чом живуть і щастя не мають,
Чом царюють злодюги і страху не знають?

Козацькеє поле рідне, синочків спасай,
Віру, надію й любов в нові серця вкладай,
Дай їм, прошу, й силоньки людей захистити,
І від лиха жебрацького Вкраїну звільнити!

Закрутилось в голові, мов листом осіннім.
Ой,  літа мої, літа, чути дзвін вечірній…
Летять хвилі по воді, як життєві долі.
Скільки, любий Господе,
                                     жити нам в неволі?

Невже мало діточок Вкраїна лишилась,
Маку в полі більш від жита, чом загорілось?
Ой біда, біда, біда! – козаків не бачу.
Прости мене, грішного – сумую, не плачу.  

Ходять кола по воді, й поза берегами.
Як в дитинстві, мов малий,
                              бавлюсь камінцями.
Закружляли в голові хвилі й між думками,
Ледве стримую я їх вночі поміж снами...

15.07.12 р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Щиро вдячний Борису Маценко,
який нагадав про поезію Ольги Берггольц:

ОБЕРЕЖНО, ЛИСТОПАД! (романс)
  Слова Ольги Берггольц,
  Пісенний переклад В. Мангова

Осінь, осінь… Наді мною
Журавлі, туман і дим.
Золотистою красою
Сяють в сутінках сади.
І дощечки на бульварах
Перехожих ставлять в ряд,
Одиноким кажуть, й парам:
,,Обережно, листопад!”

Ой, як серцю одиноко
У провулочку чужім!
Блука вечір мимо вікон,
У гомоні дощовім.
Я для кого тут стою,
Хто дорогий мені, й хто рад?
Чому знов пригадую:
,,Обережно, листопад!”

Тож, чому мені журливо,
Що прощаємось навік,
Невеселий, нещасливий,
Одинокий чоловік?
Темний ливень, теплий ливень –
Весь у блиску і тремтиш!
Будь веселим, будь щасливим
Хоч й ,,прощай”  ти говориш...

На вокзал піду сама я,
Проводжатим відкажу.
Ще не все тобі сказала,
Та, тепер вже й не скажу.
Весь провулок в сяйві ночі,
Знов об`яви говорять
Одиноким перехожим:
,,Обережно, листопад!”

      16.08.12 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 17 August 2012 - 06:00 PM

[Гультяева Екатерина Викторовна]

Мангов Владимир Андреевич, on 6.7.2012, 7:26, said:

(Любимі пісні юності)

ПОСТІЙ, ПАРОВОЗЕ!

Постій, паровозе, замовкніть, колеса.
Натисни, кондуктор, на гальма!
До рідної мами з останнім вітанням
Кваплюсь з`явитись на очі я.

Не ждіть мене, мамо, хорошого сина –
Інший ваш син, ніж був учора,
Бо мене затягнуло хистке трясовиння
Й життя моє, мов у актора.

Постій, паровозе, не плачте колеса –
Час є ще! – молилася ж мама.
І нам поки ще не пізно зробити зупинку,
Натисни, кондуктор, на гальма!

5.07.12 р.

ЖУРЛИВІ ДЗВОНИ

Ось ти й сьогодні знову не прийшла…
Я так чекав, надіявся і вірив,
Що задзвенять у небі дзвони знов
І ти ввійдеш в мої відкриті двері,
Що задзвенять, нам задзвенять
                           журливі дзвони  знов
І ти ввійдеш в тобі відкриті двері.

Пальчатки знімеш, ставши на поріг,
Й покладеш їх потім на підвіконні.
,,Я дуже змерзла”, скажеш, ,,Обігрій!”
І подаси холоднії долоні.
,,Я так замерзла”, скажеш, ,,Обігрій мене”
І подаси холоднії долоні.

Я їх візьму і кожний перстик твій
Зацілую – хай серце зігріває.
Якби ж ступила ти на мій поріг,
Але в депо пішли нічні трамваї,
Якби ж ступила ти на мій поріг сюди,
Але в депо пішли нічні трамваї...

5.07.12 р.

Да, песни юности, хороший перевод

[Мангов Владимир Андреевич]

ОЙ, ЩО Ж ЦЕ, ЛЮДИ, РОБИТЬСЯ?

Ой, що ж це, люди, робиться
У найчарівніших містинах?
Була ж і радість у хатинах,
І козаки, як водиться.

Була й любов, немов роса,
Чиста й ніжна між серцями.
І звідки взялось зло між нами? –
Все рідне ріже, мов коса.

У нашій любій Україні
Злодюг багато розвелось.
Між ними здавна повелось:
Хто паном став, царює нині.

Чи не пора вже це змінить,
Бо де відвага, там і щастя.
Лихо здолать лиш разом вдасться,
Й ,,Кобзар” Тарасів цьому вчить.

Я вірю в нього і в любов,
Святу від Бога, українську,
Бо душу ж маю запорізьку.
Тож, заспіваймо, друзі, знов!

Нам без пісні неможливо
У цьому хаосі прожити.
Вже намагаються скосити
Й мову рідну, сиротливу.

Без солов`їної, як жить,
Й думи сумні кому повідать?
Знов журавлі летять у даль,
Й густий туман в луках лежить.

Обуха батогом не збить.
Вставайте, козаки, вставайте,
Землю дідівську захищайте!
У вухах знов біда бринить.

Були ж і ви колись ковалі
Щастя Вкраїни, як водиться!
Ой, що ж це, людоньки, робиться
На найкрасивішій землі?

20.08.12 р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 22 August 2012 - 08:30 AM

[Борис Маценко]

Мангов Владимир Андреевич, on 20.8.2012, 11:11, said:

Ольга Берггольц

О, ЕСЛИ Б ЯСНУЮ, КАК ПЛАМЯ

О, если б ясную, как пламя,
иную душу раздобыть.
Одной из лучших между вами,
друзья, прославиться, прожить.

Не для корысти и забавы,
не для тщеславия хочу
людской любви и верной славы,
подобной звездному лучу.

Звезда умрет - сиянье мчится
сквозь бездны душ, и лет, и тьмы,-
и скажет тот, кто вновь родится:
«Ее впервые видим мы».

Быть может, с дальним поколеньем,
жива, горда и хороша,
его труды и вдохновенья
переживет моя душа.

И вот тружусь и не скрываю:
о да, я лучшей быть хочу,
о да, любви людской желаю,
подобной звездному лучу.

Эти стихи нашел для Бориса Маценко
к наступающему Дню рождения.
Будь здоров и любим!

Дружище, в жизни есть мгновенья-
Сейчас пришло одно из них:
о чём-то важном, сокровенном
Звучит Берггольц бессмертный стих.

Словно очнувшийся от дрёмы
Смысл слов поэта познаю:
Для поколений нерождённых
Исполнить миссию свою.

Как много в небе звёзд  неспящих!
И я, прильнувши до стекла,
Гляжу в окно. Луна как мячик
На небосклоне замерла.

Лучи созвездья Андромеды -
Ужель они от мёртвых звезд?
Ужели звёзды не бессмертны?
А что ж их души? Вот вопрос…

Давно ушла  болгарка  Ванга.
Ушла, забрав к разгадке ключ.
Ушел от нас сегодня Армстронг,
Не от него ли этот луч?

Мелькнул, и всё? не будет  больше?
Исчез, как искорка в огне,
Оставив вечные подошвы
На непогашенной Луне.

Ловлю счастливые мгновенья.
Ловлю, боясь  что упустить.
О чём же тайном, сокровенном
Написан ею этот  стих?

Без размышлений потаЕнных,
С одной словесной шелухи,
Для нерождённых поколений
Разве напишутся стихи?

[Чудная Светлана]

Борис Маценко, on 26.8.2012, 9:41, said:

Дружище, в жизни есть мгновенья

Без размышлений потаЕнных,
С одной словесной шелухи,
Для нерождённых поколений
Разве напишутся стихи?

Взрыв эмоций.... БРАВО и мои громкие аплодисменты!!!!  

[Анна Коренфельд]

Борис, а молодое поколение не поймет Ваших стихов?  Я в задумчивости, после них. Но как донести их детям?

[Чудная Светлана]

Анна Коренфельд, on 26.8.2012, 11:47, said:

Борис, а молодое поколение не поймет Ваших стихов?  Я в задумчивости, после них. Но как донести их детям?

Никак... дело в том ,что это надо прочувствовать..

[Мангов Владимир Андреевич]

Браво, Борисе!
Ти - справжній філософ!
Я не погоджуюсь з тим, що діти тебе не зрозуміють.
Їх не зрівняти з нами у їхнім віці.
Щиро радий твоєму таланту - римованій бліцвідповіді.

[Борис Маценко]

Мангов Владимир Андреевич, on 6.9.2012, 18:19, said:

Браво, Борисе!
Ти - справжній філософ!
Я не погоджуюсь з тим, що діти тебе не зрозуміють.
Їх не зрівняти з нами у їхнім віці.
Щиро радий твоєму таланту - римованій бліцвідповіді.

Спасибо, Володя. Я тобой восхищаюсь.  Дай Бог тебе здоровья, чтобы ты мог продолжать начатое когда-то ещё долго-долго.

[Борис Маценко]

ПОСВЯЩЕНИЕ МОЕМУ ДРУГУ ГЕННАДИЮ ПРУЖИНЕ В ДЕНЬ ЕГО РОЖДЕНИЯ.


Сентябрь сегодня,  день шестой -
ДР справляет милый друг.
Но я далёк. В меня простой.
И мы рублей не сложим двух,

чтобы в заветную кампашку  
друзей с Манежной пригласить,
За день рождения рюмашку
войти помягче попросить.

Далёкий друг  шестидесятых,
давно минувших светлых лет,
Наше кино уже отснято,
Но не линяет его цвет.

Пускай  затёрты его кадры,
порой, там только  силуэт.
И не узнаешь даже сам ты
Свой изменившийся  портрет.

Чуб поднимает вверх  фуражку.
А за спиной сирени лес.
Синеет веточка в кармашке
рубашки  фабрики Прогресс.

Ждёт седоков дорожный велик
умчаться  за  долинный склон
Туда где цвет  опавший стелет
Круги вокруг вишнёвых крон.

Цвет путешествий бесшабашных
полынью скошенной горчит.
Так много слов предельно важных
Лес меж собою  говорит.

А мы не думали про вечность,
мы от неё так далеки…
А вишни словно в подвенечном
на нас роняли лепестки.

Цвета  тех лет шестидесятых! -
Всех ярче помнится кумач.
И  небо в грозовых заплатах.
И рыжий воллейбольный мяч,

подаренный на день рожденья -
последний  спас минул как раз…
Простое, в общем, совпаденье -
и ты рождён почти что  в спас.

Как далеко назад уплыло
То время, словно пароход.
А всё гадаем над обрывом:
мы может вырвались вперёд?

Сообщение отредактировал Борис Маценко: 06 September 2012 - 10:56 PM

[Анна Коренфельд]

Борис, тронул Ваш стих другу.
Уже, в это время, не актуально слово кумач. Раньше это была атрибутика, а сейчас, если назвать этот цвет, то никто не определит оттенки красного в нем, если вообще назовет красным, а не зеленым.