Сообщений в теме: 1348

[Андрей Соловьев]

особенно понравилась парковка

[Лушин Ролан]

Андрей Соловьев, on Sep 12 2007, 11:02 AM, said:

особенно понравилась парковка

там столько мастеров по парковке

[Ольга Эрли]

Борис Маценко, on 7.5.2007, 0:03, said:

...Медведь может догнать лошадь. Когда-нибудь расскажу реальный случай...

Борис Григорьевич, где обещанный рассказ?

[Покрашенко Татьяна]

Приглашаю УВАЖАЕМОГО нами Мангова Владимира Андреевича

быть первооткрывателем в данной теме.
Спасибо Вам за творчество и замечательные произведения !!!

[Мангов Владимир Андреевич]

Покрашенко Татьяна, on 19.2.2008, 15:12, said:

Приглашаю УВАЖАЕМОГО нами Мангова Владимира Андреевича

быть первооткрывателем в данной теме.
Спасибо Вам за творчество и замечательные произведения !!!

Нема слів, щоб передати мою вдячність Тетяночці
за її розуміння моєї душі. Як каже Ігор Кондратюк:
,, Я Вас цілую, люблю".
До нових щасливих митєй спілкування.

Дарую всім форумчанам вірші з моєї збірки
,,Часопис серця". Багато віршів стали вже піснями
і звучать на свята в Києві.
Мої ініціали - В.А.М. Тож, я з задоволенням дарую Вам
мелодії струн мойого серця.


Персонально для Танюші дарую перші три вірша:

ПЛАМЯ ОСЕНИ


Горят костры осенние
На тающем снегу.
Летят мечты заветные
К остывшему стогу.

Летят мечты заветные
В воспоминаниях:
Про зорьки с милой летние,
В сладких объятиях.

Про зорьки с милой летние
И встречи на лугу,
Глаза ее блестящие,
Забыть я не могу.

Глаза ее блестящие
Мне сердце обожгли,
Дни осени звенящие –
Любовью вновь зажгли.

Дни осени звенящие,
Их золотой полет,
Вернули в юность страстную -
Душа опять поет.

Горят костры осенние
На тающем снегу -
А новые влюбленные,
Придут весной к стогу.

         26.10.03р.

  
ОЧІ КОХАНИХ


Очі дівочі – ранку світання,
Пісня дзвінка солов`я.
Очі жіночі – ночі кохання,
Щастя зоря золота.

Хоч би раз, хто відчув їхні чари,
Той вже забуде про сон.
Будуть звучати струни гітари,
З серцем його в унісон.

Очі дівочі – перлини ночі,
Усмішка – принцеса дня.
Очі жіночі – цариці ночі,
Повні любові до дна.

Збуджене серце, хай калатає,
Пташкою рветься у гай.
Очі коханих, хай розквітають –
Грай, золотий любограй!

    5.02.04р.


ЖІНОЧОЇ ДОЛІ ВІДЛУННЯ

Сльози дівочі - це замріяний сон,
Квітнуть так рясно, немов в лузі льон.

Сльози жіночі - гарячіші за кров.
Вони, немов Сонце, живлять любов.

Сльози дівочі - це радість безмежна,
Віра у щастя щиросердечна.

Сльози жіночі - святі чоловіку,
Бо дітьми здовжують йому віку.

Сльози дівочі - найсильніша зброя.
Жодна хитрість не пройде в ,,героя”.

Сльози жіночі - глибокі, як море –
Повні бувають щастя, чи горя.

Сльози дівочі - завжди Перемога.
Вони, як й кохання, теж від Бога!

Сльози жіночі – це справжнє чаклуння.
Життєвої долі, в них відлуння.
          
               27.05.04р

--------------------------------------------


ЧЕСТЬ ОФІЦЕРСЬКА


Честь офіцерська, як заповідь Божа, -
Вибір служінню робить свіча!
Честь офіцерська з Покровою схожа –
Солдатів теж, вона захища!

Погляд ,,суворівський”, виправка строга,
І голос, що зве до перемог.
Її хоробрість і сила - від Бога,
Щастя – в любові рідних жінок.

Честь офіцерська гріхів - не спокута,
Ніколи ж бо не продається!
Честь офіцерська для друзів розкута –
Луною у серці озветься!

Честь офіцерська – дарунок від долі,
В душі співає, немов весна.
Честь офіцерська – це віра і воля,
Справжнім мужчинам в житті дана!

          17.01.08р.
              

КОЛЯДНИЦІ – СВАТІВНИЦІ


Ой, дівчатоньки-сестрички,
Збирайтеся біля річки!
Підемо колядувати,
Хлопців заміж самі звати.

Ой виходьте, Господарю,
Наливайте вина в чари!
Йдемо Господа ми славить,
В хату дідуха Вам ставить.

В давнину жили красиво –
У любові і щасливо.
Хлопців теж на всіх ставало,
І кохання вистачало.

Все ж, було давно то дуже -
Все змінилося, мій друже.
Юнаки пішли несмілі –
Шлють сватів не всі до милих.

Відкривай же, Господарю!
Колядницям, що подариш?
Жде пояснень і Ганнуся.
Хто їй обіцяв:,,Женюся!”?

Ти ж відмовитись не зможеш –
Гріх на душу сам положиш.
Йдемо й до двору Богдана –
Змучилася вже й Іванна.

Слуха пісню з полонини
Марусенька, з верховини.
Соловейком Йван співає,
В гай красуню зазиває.

Будьте, сестри, й Ви сватами –
Я піду за пирогами.
Принесу Тарасу, з сиром –
Любить їх, не йде за пивом.

На Різдво, як поберемось,
Віри в Сина наберемось!
Буде в нас життя щасливе,
Діток - силонька, вродливих.

Ой, дівчатоньки-сестрички,
Ви ж красиві, як смерічки!
Бог усіх благословляє,
Вийти заміж всім бажає!

Вставай, вставай, Господарю, -
Сином Бог Своїм одарив!
Свята радість  у родинах -
Славить Йсуса Україна!

       5.01.08р.


ЙШОВ КОЗАК В МИШУРИН РІГ


Ходить козак по степу,
Та й щастя шукає.
А якого роду він,
То всяк про те знає.

Його знають і в лісах:
Всі звірі і птиці.
Знають козаків й в містах:
Дівки й молодиці.

Височить Мишурин Ріг,
Де впадає Ворскла.
Не одна з`явилася
Тут в Мазепи зморшка.

Загубив багатство він
На цій переправі -
Після бою, як втікав
З Карлом від Полтави.

Козаченько Никодим,
З молоду добряка.
Куди гляне, всюди дим –
Ні турка, ні ляха.

А душа правдивая –
Сорочки ж не має.
Як не б`є врагів, то п`є,
А все не гуляє.

Запорожець славний він –
Ні об чім не тужить.
Люлька є і тютюнець –
Все інше, байдуже.

Дістане бандуру як,
Й почне вигравати,
Згадує коханую
І у вишнях хату.

Браття, жаль, що полягли
За Вкраїну вільну,
Бо кохали більш всього
Землю свою рідну.

Слава їхня у віках
Піснями лунає.
А Маруся, біля тину,
Кохання чекає.

- Йде до тебе Никодим,
Неси води коню!
Два пороги перейде,
Й буде біля дому.

Мишко, Михайло-у-ра!
Привіт, мій батечко!
Без тебе мені не жити –
Налий, шинкарочко!

Співа вітер у степу -
Козаки гуляють.
,,В кого свято? ”- очерет
У Дніпра питає.

Боже, любий Боженько!
Дай ти їм любові,
Й діткам козаченьковим
Очі волошкові!

       2.01.08р.  

СИНЬОГОРИ


Синьогори, синьогори –
Бескидів вершини.
Едельвейси квітнуть в зорях
Коханій дівчині.

Край гуцульський, смерековий –
Закарпаття вільне!
Земле рідна, ти казкова –
Серце моє квітне!

Синьогори, синьогори,
Карпатські перлини!
Я і в щасті, а хоч в горі,
До вас, любі, лину!

Сяйте світу ви, мов зорі,
Я люблю вас, рідні!
З висот ваших, Синьогори,
Україну видно!

      23.12.07р.

  


ПІЗНЯ ОСІНЬ, ТЕЖ КРАСА!


Зачаровані дерева –
Осінь мріє золота.
Лист, немов зоря із неба,
Сяє, до землі зліта.

Нахилилася вербичка
Водиці напитися.
Погляда на неї річка:
- Красива ж вродилася!

Вже зима не за горою –
Щастя вам, лелеченьки!
Дід Мороз іде з сумою
Знов до вас, смереченьки.

У саду калина мріє –
Іній ніжний прикраша.
Сонце світить, та не гріє –
Пізня ж осінь, теж краса!

      9.12.07р.  
  


ПАЛАЦ ЖОДНИЙ
            З НИМ НЕ ЗРІВНЯТИ!

У сільському клубі вечір.
Дід старий сам зліз із печі –
Теж на танці шкандибає,
Спину згорблену рівняє.

Для людей тяжкої праці,
До курортів що ледачі,
Клуб єдиний відпочинок –
Впереді ж хлібний пожинок.

Там таланти виступають –
Їм роздолл`є, процвітають:
В селі ж м`ята і калина,
І бабуся біля сина.

Соловейко заглядає:
,,Хто там гарно так співає?
Свій талант людям дарує,
Панич Франя всіх дивує!

Зорі теж кружляють в небі –
Вибирає Місяць ,,леді”.
Їх багато й всі красиві
- Засилай сватів. Ти ж в силі!

Рідні всі в селі, знайомі –
Є таке в житті міському?
Палац жодний не зрівняти! –
Нема вишень біля хати.

Вечір теплий в ніч вступає,
Туман сади обіймає.
Йдуть дівчата, хоч й додому –
Нема пісням переводу!

     3.12.07р.


ВИТОКИ ДОЛІ


Любити маємо батька і матір
За їх любов, за тепло і життя.
Єдина у світі й батьківська хата –
Забуде хто, не мине каяття!
Витоки долі пливуть із Космоса –
Їх не можливо нікому змінить.
Всім дані від Бога талант і краса.
Від Вас залежить – горіти, чи тліть!

Приспів:
Витоки долі, витоки долі –
Дороговкази життєвих шляхів.
Витоки долі, витоки долі –
Дари від Бога і від батьків!

Любити маємо ми Батьківщину –
Вона єдина у кожного з нас.
Пісня єдина своя журавлина,
Свій для цвітіння в кожного час!
Витоки долі мої з України.
Я – українець! Земля –справжній Рай!
Віру і силу дарить калина –
Пісня козацькая, дзвінко лунай!

Приспів.
                20.11.07р.



СТЕЖИНА ПАМ`ЯТІ


Є у житті найдорожча стежина –
Її не забути ніколи мені.
Квітли у мами тюльпани, жоржини,
А татові бджілки гули навесні.

Приспів:
Стежина пам`яті, серця стежина –
Це найдорожче, що є у житті.
Вона поверта у юність родинну,
Коли і батьки були молоді.
Стежина пам`яті,  серця стежина,
Ти найдорожча мені!

Пам`ять веде, раз по раз, на стежину -
Веде у дитинство, у рідне село.
Кожну квіточку і кожну травину
Я пізнаю – змін там мало пройшло.

Приспів.

Літа минають, а в серці стежина
Мене до села до батьків поверта.
Був я щасливий у отчій хатині –
Золота біля ставу росла верба.

Приспів.

            11.11.07 р.


НЕ ПЕРЕМОГТИ НІКОМУ ВАС!


Ніхто не вміє так чекати,
Ніхто не вміє так любить.
Не кожного зустріла мати,
Щастя слізьми змогла омить.

Яка ж у Вас небесна сила!
Віра, яка у Вас цвіте?
Війна Вас дружбою зміцнила –
Й через віки у бій веде.

Ніхто не вміє так чекати,
Ніхто не вміє так любить –
До Перемоги йшли роками,
Хватало сили німців бить.

Фронтовики! Вам, ветерани,
Воєнний - незабутній час.
Хоч бойові й тривожать рани,
Не перемогти нікому Вас!

         30.10.07р.


ВЕЗУЧИЙ


Ой казала мені мати:
,,Ти у нас везучий.”
Батько мовчки радів цьому –
Звідки знав везучість.

Схожий дуже я на нього –
Такий же терплячий.
Якщо взявся вже за діло,
Скінчу, хоч й гаряче.

Щоб приїхати в негоду,
До села добратись,
Завжди я молився Богу,
Просив й Божу Матір.

Нема старшого..., й батьків теж –
Інша вже в них доля.
Носить мішки з картоплею –
Була моя воля.

Я везучий й на свята був –
Вірш міг написати,
Здоров`я і щастя усім
Щиро побажати.

Повезло й з сім`єю також –
Дружина і діти.
Люди кажуть:,,Такі добрі –
Маєте радіти.”

Я й радію.А чому ні?
Всі ж знають – везучий.
Люблю вірші, в шахи грати –
Бач, і в бліц хутчіший.

Клапан в серці замінили –
За брата знов дужчий.
Тож, казала вірно мама:
  ,, Він у нас везучий.”  

     21.10.07р.


Я НЕ ЗНАЮ КРАЩЕ ЦВІТУ


Грає музика в вагоні,
Летить поїзд в синю даль.
Що зустріне на пероні
Мене: радість, чи печаль?

За тобою на край світу
Журавлем ладен летіть.
Я не знаю краще цвіту,
Я не можу не любить!

Семафор тебе вітає –
Радий нам допомогти.
Мабуть, ці страждання знає -
Жаль, знов дощ зібрався йти.

Здраствуй, люба! Здраствуй, рідна –
Моя радість і печаль.
Поїзд з`їхав, вже й не видно –
Ми обнявшись, йдемо в даль.

       20.10.07р.



В НАДІЇ ДИВА


Матір Божа, Пресвятая Діва!
Щодня до тебе я горнусь;
Молюсь в надії на поміч Дива –
А за дітей весь час молюсь!

Вірю в тебе, й в твойого Сина,
Хоч ще й малого на руках.
Знаю: в Ісуса – Господня сила
І людська віра у серцях!

Покрова Ваша є нездоланна –
Отримать всяк мріє її;
Любов всесильна і незрівнянна –
Зайде до кожної см`ї!

Ісусе! Вам я знову кланяюсь –
Прости, ще вчуся не грішить.
Молюсь обом і завжди дякую
За радість жити і любить!

       15.10.07р.



ЖИТТЯ ДАНЕ ДЛЯ ДОБРА


До ,,Петра” і після ,,Петра”,
Хоч віруючий ти, або ж ні,
Маєш жити лиш для добра –
Радують очі ж поля запашні!

До ,,Петра” і після ,,Петра”,
І все своє недовге життя
Маєш творити лише добро –
Викинь помисли злі, як сміття!

До ,,Петра” і після ,,Петра”
Не забувай, що ти - людина.
Богом дане життя, лиш для добра –
Дорослий ти, чи ще дитина!

         29.09.07р.



ПОШТАРІ ЛЮБОВІ


Ой тече, пливе ріка –
Жити поспішає.
Ген, на другім береженьці
Кохана співає.

Ой пливіть, лебідоньки –
Привіт передайте,
Скажіть, що люблю її –
А вона? – спитайте.

Скажіть, що збираюся
Місток збудувати.
Мрію бачити щодня,
Ніжно обіймати.

Ой пливіть, поштарики –
Буду Вас чекати.
А як скаже відповідь,
Несіть хутчіш в хату.

Ой лебідоньки мої,
Поштарі Любов!
Радість світла на душі -
Співаю у полі.

Ой тече, пливе ріка –
Жити поспішає.
Два серця закохані
У одне єднає!

     26.09.07р.

Ще раз дякую Тетяні!

[Лушин Ролан]

Я тут внимательно пресмотрел все поэтические строки: имя Татьяна/Тетянка там ни разу не встретилось.
Заказываем поэму про Татьяну.

[Покрашенко Татьяна]

Мангов Владимир Андреевич, on 19.2.2008, 16:03, said:

Нема слів, щоб передати мою вдячність Тетяночці
за її розуміння моєї душі. Як каже Ігор Кондратюк:
,, Я Вас цілую, люблю".
До нових щасливих митєй спілкування.


Персонально для Танюші дарую перші три вірша:

Ще раз дякую Тетяні!

Шановний Вікторе Андрійовичу !
Дозвольте подякувати Вам за чудові слова, за яскраві вірші.
Вірші - це є найкращий подарунок напередодні свята 8 Березня!
Ви талановита, щира людина !!!
Хочу побажати Вам добра, великого щастя, міцного здоров'я, оптимізму, натхнення та творчої наснаги, подальших успіхів у Ваших планах та задумах, щоб ніколи не залишала Вас муза !

[Мангов Владимир Андреевич]

Шановний Ролане! Вдячний Вам, що Ви терпляче переглянули
надані мною сторінки з віршами.
Я пишу за покликом душі і щемінням серця, а не за побажаннями -
на жаль. Вибачте.

Вельмишановна, пані Тетяно! Дарую Вам і всім жінкам справді поему,
але про красуню Либідь - сестру братів Щека, Хорива і Кия!
Хай вона буде Вам ще одним дарунком до дня 8 березня!


ДУМА ПРО КРАСУНЮ ЛИБІДЬ


Либідь! Колір жовтосиній
Був він і тобі теж милий.
Дзвонить золота Софія -
Пам`ята тебе і Кия.
Вдячні ми тобі за Київ!


...Ой було давно це дуже –
Боян-красень занедужав.
Все ж за стіл він сів писати,
Життя Либідь описати –
Про красу її сказати...

На березі крутім Дніпра
Росла старезная верба.
Під нею розмістилася
Діда кремезного сім`я –
Трелі слухать від солов`я.

Три було у нього сина,
Й дочка красна, як калина.
Звали їх: Щек, Хорив і Кий,
Доньку – Либідь, діда – Стрий.
За охоронця – лис ручний.

Жінки не було в старого –
Розмовляла давно з Богом.
Сам із дітьми хазяйнував,
Даром час не марнував –
Ще ж й на звіря полював.

З батьком теж сини ходили -
Разом в лісі вепря били.
Либідь грілась біля Сонця,
Несла воду із джерельця –
Виглядала у віконце.

Хто ж бува на неї гляне –
Мов трава швидко зів`яне.
Вже не зна, що їсти й пити,
Знать куди і як, геть збігти -
Це не в змозі зрозуміти.

Очі ніжно-голубії
Прикривали довгі вії.
Вуста красні – стиглі вишні,
Поцілунків прагнуть грішні,
Що красі такій не лишні.

Верба тож, її й ховала,
Підрости допомогала.
Либідь юна, златокоса
Босоніж гуляла в росах –
Співав кінь дзвінкоголосий.

Підросла – чека кохання.
Як зарадити стражданню?
Ой казала їй же мати:
,,То нещастя красу мати –
Кожен хоче споглядати.”

Сльози бігли під місточок –
У Дніпро впадав струмочок.
- Друже, прошу, зрозумій ти!
У пещерах краще жити.
Вроду мати  - й не любити!

Брати думали, гадали,
Сестру на руки здіймали.
- Не плач, люба, подивися,
Як красиво скрізь! Всміхнися,
В плаття нові одягнися!

Знають всі тебе повсюди-
Між полян, є добрі люди!
Ми збудуєм під вербою
Ціле місто з золотою
Церквою, і не одною!

Туди прийде й твій коханий
Чорновусий легінь славний.
Будеш, звісно, й ти щаслива,
Розцвітеш, як влітку слива –
Ти ж, немов зоря, красива!

Так сказали й порішили –
Сестрі серце звеселили.
Злату церкву із любов`ю
Майстри склали під вербою –
Сталось, це якраз весною.

Задзвонили дзвони хрестні,
Стали йти миряни чесні.
Богу кланялися низько,
Либідь бачили всі зблизька –
Зайшла глянуть й дика кішка.

Немов зіронька яскрава,
Сяє Либідь золотава.
,,Киє! Вдячна Вам.” – сказала
Й пісню дзвінко заспівала,
Хмару чорну розігнала.

,,Як у птаха, у любові
Є могутніх два крила:
Одне –небо синє й зорі,
Друге – рідная земля.”
Щаслива стала знов сім`я...

Літо швидко закінчилось,
В Києві усе змінилось -
Місто, так брати назвали,
Кия з князем привітали.
Правив він відтоді й далі.

,,Діти! Ви уже дорослі -
Сказав Стрий в густій порослі –
Час прийшов вже смерть чекати,
Пора Богу звітувати.
Лишать мушу рідну хату.”

Так сказав й пішов до долу,
Який згодом став Подолом.
Чи знайшов й скінчив він долю,
Дітям було невідомо –
Туман білий плив по полю.

Кий з братами князювали,
Землю рідну захищали.
Злату церкву Десятинну,
Й першу вулицю Неглинну
На віки склали - камінну.

Кий сидів в палатах княжих,
Щек на Щекавиці княжив.
Хорив був на Хоревиці,
Де літали блискавиці –
Зорянії лебедиці.

... Туман білий плив по полю,
Либідь юній змінив долю.
Змій Горинич змерз, проснувся,
На бік інший повернувся.
Щось замітив, посміхнувся.

Це побачив він ласуню,
Братам любую красуню.
Трьохголовий розлітався,
Зовсім, геть розперезався –
Сяйва він її злякався.

Слава Богу, вітер в полі
Зігрівав стрункі тополі.
Діло чудне запримітив
До Змія зразу підлетів –
Слів гарячих наговорив.

,,Бачиш, дівчина сумує -
Либідь знову щось турбує.
Я підтримать її хочу,
Мо-, допомогти чимсь зможу -
Не жалій ти свою кожу!

Сиди тихо, охороняй
І поглядай туди, де гай.
Не полізли б бусурмани,
,,Ненажерні таракани” –
Не завдали б братам рани.

Вони ж пішли полювати –
Лиш під вечір слід чекати.
А хто ж Либеді поможе?
Залишить одну не гоже –
Надія й на Матір Божу

Сказавши все, він полетів –
Здійняв зграйку жайворів.
Відшукавши, де дівчина,
Опустився на коліна –
Вище хмар погано ж видно.

,,Чом, ти плачеш, бідолашна?
Як цариця, ти прекрасна!
Тобі б щастя дарувати –
Перестань, прошу, ридати.
Заспокойся, йди у хату!

- Вітре, друже, зрозумій ти!
Краще вигляд мій спростити,
Вроду ніж отак носити
Й без любові залишитись -
На інших не можу дивитись.

,, Чув я, що спішить вже легінь –
Молодий, міцний, як кремінь.
Пройде дев`ять поворотів,
Кілька на Дніпрі порогів –
Буде він, ще до морозів!

Не хвилюйся, Либідь люба,
Віднесу тебе до дуба.
Ти про нього, що забула?
Де Лисуха, мабуть, чула?
Біля Дніпра, та ти ж була!

Ти там будеш у безпеці –
Збирай швидше свої речі!
Поки лях не розгулявся.
Клятий чорт! І де він взявся?
На тебе теж зазіхався.

Кажуть, був колись злодюга –
Кращого убив він друга
Із-за золота й грошей.
Що казати? Бандит, і все –
Віддячить суд Божий за все.

Та й не лях він – інший,
З Гімалаїв десь, індійський.
Звідти і ти також, кажуть.
Ген, по небу хмари скачуть –
Холода у трави плачуть.

Стрий, колись ходив по морю,
Де й знайшов свою він долю.
З Індії привіз принцесу,
Туди, де тепер Одеса –
Здивував увесь Пересип.

То вже згодом пішли діти,
Засіяла Сонце-Либідь.
Кажуть люди, може брешуть –
На схил Андріївський несуть
Чутки різні, й крам везуть.

Сліз не лий, люба лебідко.
Посміхнись, красна сестричко.
Ген, й брати тебе шукають.
На Печерськ вже повертають,
Шлях їм освіти - чекають.

Бусурман той гімалайський,
Може, навіть, таіландський
Згине. Буде полян знати!
Земля ця любить співати –
Для чого їй крадій у хаті!

...Роксолани й Богуславки,
Хоч й були Ви полонянки,
Все ж перебороли долю,
Бо боролися за волю –
Луна пісня Ваша в полі.

Таку ж долю й Либідь мала –
Щастя ж так і не діждалась.
Сонце ясне не сховаєш,
Вночі, навіть, відчуваєш –
В житті часто ж не стрічаєш.

Налетіли чорні хмари
Либідь-сонце заховали,
Закували у кайдани –
Де ж була ти, Дано-Дана? -
Плачуть й досі всі кияни.

Живе Либідь під землею –
Гаснуть й зорі поряд з нею.
Люди її пам`ятають,
Про красу не забувають.
Хвилі ж Дніпра - зігрівають.

Ой було давно це дуже,
Боян-старий занедужав,
Полишив думи писати,
Сів під дубом спочивати
І на Либідь споглядати...


Летить Либідь по Дніпру,
Мина старую вербу,
Зустріча гостей з висока
Із Америки, й Марокко.
А шукає? – із Бангкока?

      23.09.07р.

[Лушин Ролан]

Мангов Владимир Андреевич, on 19.2.2008, 19:29, said:

Шановний Ролане! Вдячний Вам, що Ви терпляче переглянули
надані мною сторінки з віршами.
Я пишу за покликом душі і щемінням серця, а не за побажаннями -
на жаль. Вибачте.

Можно спросить с глубоким уважением и без подкалывания - о чем душа болит или куда она зовет?

[Борис Маценко]

1.

Итак, зовут её Татьяна,
О, sorry,  верно – плагиат.
Хотелось вставить здесь Ролана,
Не знаю, будет ли он рад
Сменить жару на север дальний.
Тем паче, климат аномальный
В прогнозе был на этот год.
И много всяких непогод,
Окромя милых приключений
Могло б на голову свалиться.
Он мог бы очень разозлиться
И рассерчать наш милый гений.
Не успокоил бы и – эль,
Я был бы вызван на  дуэль.

2.

Ах, да! Татьяночка-Татьяна
(И яблочко раздора, Ольга),
Не написать мне вам романа.
Вот, три строфы. И вся недолга.
Не по капризу, не во зло,
Я завтра зачехлю перо,
Прошу, не нужно возражений.
Издам  пяток распоряжений
И где-нибудь, на Чёрной речке,
В меня, как в птицу перепела,
Направят линию прицела.
Пощада? Не могло быть речи,
Тем более, итог предписан
И быть не может переписан.
А впрочем, загляну в роман,
Если позволит нам Ролан

3.

Я прочитал. Конец – печальный.
Один из них, (Я, верно, - сам)
Меж молотом и наковальней
Там попадает к праотцам
(Стрелял, видать, не с той руки).
Роман же сладил мАстерски:
Там предсказал свою судьбу,
Что будет с мистером Бу-Бу
За дам сражаться на дуэли
(Так безрассудно, будто мальчик).
Но оказался  - неудачник
И оказался не при деле.
Меня же мучают сомненья:
Зачем припёрся без зазренья
Сюда не приглашали, вроде.
Роман для Тани - на Володе…

[Лушин Ролан]

Прикольно. Я попал в поэму. Рядом куча левченок. Спасибо

[Борис Маценко]

Лушин Ролан, on 20.2.2008, 1:33, said:

Прикольно. Я попал в поэму. Рядом куча левченок. Спасибо

Всегда пожалуйста!

А вот левченки меня немного озадачили. Это - львицы? Только - молоденькие? Вот что значит Африка!!!

[Мангов Владимир Андреевич]

Прикалываться многие мастера.
Но, я всегда открыт и говорю то, что на душе.
Танюша! И этот стих также для Вас:


ЖЕНЩИНЕ  МОЛЮСЬ

Во все года, века, эпохи
Так много девушек хороших!
И все мужчины, вслед им глядя,
Восторженно шепчут:
                             ,,Вот это, да!"
Небесная красота
                      и горячая кровь,
Молоденьким женщинам
                          дарит любовь.
Восторг души, очей очарование -          
Поэтам сладкое страдание.
Жизнь стала трудна и убога,
Как белка в колесе кручусь.
Кто верить в дьявола, кто в бога,
А я лишь женщине молюсь!
            
          20.03.1985г.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 20 February 2008 - 07:16 AM

[Надежда Ильченко]

[quote name='Борис Маценко' date='20.2.2008, 8:27' post='26833']
[size=2]1.

Замечательно! С удовольствием читаю все, что Вы пишите.

[Мангов Владимир Андреевич]

З нетерпінням чекаю творчість інших форумчан,
завжди готовий повчитись і порадіти за них.
До 1995 року теж писав на російській мові.
Мій товарищ, Владислав Таранюк -
директор кіностудії ,,Рось", якось запросив мене на презентацію
фільму ,,Вишневі ночі". Після нього я написав свій перший вірш
на українській мові, від якого плакав Констянтин Степанков,
що грав пана Сікорського в цьому фільмі. Потім вже не міг писати на російській.
Мабуть тому, що мама у мене була українка.
Якщо Вам цікаво, то читайте той вірш (баладу).


БАЛАДА ПРО ВИШНЕВІ НОЧІ

Горе мені з вами Карпати, Карпати!
Яких в ваших лісах не було солдатів?
Під ликом визволителів всі вони йшли –
Пожежі та ріки крові слідом текли.
А в тридцять дев`ятому -
                                   радянські прийшли –
Знову сльози людські і біду принесли.
На боротьбу піднявся чоловічий рід,
Щоби окупантам відсіч дати як слід.
Армію свою бійці нарекли УПА,
Навіть старезного діда взяли Карпа.
Потягнувся їх провід крізь гори в міста,
В обхід всіх заслонів –
                                   справа ця не проста.
В міста йшли дівчата шукати роботу,
Щоб в душі хоч якось глушити скорботу:
По звукам трембіти й зеленим лісам,
По коханим хлопчинам й вишневим ночам.
Розцвісти для любові не встигли як слід,
Щастя й ласки зазнати, продовжити рід.
Їх не даремно боялись в НКВД,
Бо підозрювали, що то зв’язківець іде.
Не йде, летить на крилах дівча до села,
Крізь густий ліс до долини, де виросла.
Таємну вістку повстанцям передала
І нишком в оселю, де мати чекала.
Ненька ріднесенька її обнімала,
Сестра батькового листа показала.
Зволожені очі прикрила хустиною –
Солдат розмовляв зі своєю родиною
Про те, що воює в радянських полках
І ночами бачить зустріч в рідних краях.
Він подумати навіть не міг, що Олена
Ім`я змінила на лісове ,,Калина”.
Тут усі її люблять, захищають завжди,
Щоб не трапилось з нею якоїсь біди...
Непомітно кралась біда – то вже доля.
Вона не буває без щастя і горя.
В Оленину квартиру зайшов військовий -
Славою звали, молодий та бідовий.      
Бачився вранці і в день він з дівчиною,
Шукав агента, що звали ,,Калиною”.
Хоч бачив його, розмовляв з ним в лікарні,
Навіть переходив на ,,ти” в залицянні,
Калину Славко так ніколи б не взнав,
Якби йому пан Сікорський не підсказав.
У народі говорять: ,,В сім`ї не без Ірода” -
Таким і був цей старий, клятий Іуда.
Що в ліс передасть, те й москалям донесе -
Рятував життя, та кара його не мине.
Для миру і любові Господь дав життя,
Щоби довго в серцях жила віра в Христа.
Олені лейтенант сподобався дуже,
Хоч росіянином був, а це вже хуже
( бо воював він за Ради, проти стрільців,
проти рідних, любимих їй українців ).
Не виконати той наказ Славко не міг –
Тому ,,Калину” затримати допоміг.
Сам її за тюремні ворота відвів,
Від жалю та любові всім тілом тремтів.
Вночі не думав уже про обов`язок –
Пекучі думки мучили його мозок:
Як вирвати, як врятувати кохану,
Чим приглушити болючую рану?”
Лейтенант-росіянин рішився на все –
Українську калину все рівно спасе!
З тюрми, серед ночі, він дівчину вивів
І до схованки сам непомітно відвів.
Оленоньку ніжно обняв: ,,Люблю я тебе!”
Вона пригорнулась:,,Поцілуй ти мене,
Бо життя молоде нам згубила війна
І що нас чекає завтра, ніхто не зна.”
Дійсно, ніхто не знав крім старого лиса,
Що чорне робив у житті – хай йому біса!
Злетілися червонозоряні круки
І двоє коханих взялися за руки.
Любов їх спасла в ранкову тишу –
Шляхами таємними вийшли до лісу.
Зустрічали повстанці, з одного боку –
З іншого, москалі на відстані кроку.
Оленка з коханим кинулась до струмка,
Де берізка стояла білява й струнка.
Бій розгорівся з ненавистю лютою –
Все залилося гарячою рутою.
Від смертельних куль ніде їм дітися.
Що ж ви робите, люди? Схаменітеся!
Ніби долетів до них голос Господа –
Стихло... Чути як в струмочку тече вода.
Дим розвіявся. Скрізь лежать мертві тіла -
Одна лиш берізка стоїть очуміла.
Хто ж лишився в живих, той відходить назад,
Бо вже виконали свій убивчий наказ...
Кохані нерозлучні у свій смертний час –
За руки взялися, мов зібралися в ЗАГС.
Молоді, красиві. Їх свідки – берізки.
Благословляє ліс і плачуть смерічки.
Мати таки встигла побачити сина –
Перед її очима, мертва дитина.
Вона так спішила до Слави з Росії,
Щоби поховати його в Україні?...

Горе мені з вами Карпати, Карпати!
Які ще вас не визволяли солдати?
В самостійній Україні мир вам буде
І полеглих дітей вона не забуде!

      29.01.95р.

[Покрашенко Татьяна]

Мангов Владимир Андреевич, on 20.2.2008, 7:16, said:

я всегда открыт и говорю то, что на душе.
Танюша! И этот стих также для Вас:

ЖЕНЩИНЕ МОЛЮСЬ

Жизнь стала трудна и убога,
Как белка в колесе кручусь.
Кто верить в дьявола, кто в бога,
А я лишь женщине молюсь!

20.03.1985г.

Уважаемый Владимир Андреевич!!!
Так важно с утра получить положительный заряд,
ОГРОМНОЕ СПАСИБО ВАМ за теплые строки.

Уважаемый Борис, БОЛЬШОЕ СПАСИБО ВАМ за Ваши стихи, посвящения
и спешу не согласиться с Вашими словами :

"Меня же мучают сомненья:
Зачем припёрся без зазренья
Сюда не приглашали, вроде.
Роман для Тани - на Володе…"

как это не приглашали???    очень даже наоборот...ЖДЁМ-С   
на форуме ВСЕ ЖДУТ Ваши стихи , и это стало замечательной традицией.
Поэтому, милости просим...

[Лушин Ролан]

Борис Маценко, on 19.2.2008, 22:50, said:

Всегда пожалуйста!

А вот левченки меня немного озадачили. Это - львицы? Только - молоденькие? Вот что значит Африка!!!

Левченки - это девченки с глазами львиц. Все остальное у них как у всех девченок.

[Мангов Владимир Андреевич]

Любителям ,,левченок"...


КОЗАЦЬКА ПОРАДА


Ой казали ж мені хлопці:
,,Може б, не женився?”
Я ж, як батько наш – Адам той,
Взяв і зачепився.

Світлоруса, синьоока –
Звела з ума швидко.
Мов русалка, зворожила –
Друзів вже й не видно.

Тепер маюсь, бідолаха –
Жінку мушу слухать.
Туди-сюди не ходи –
Дома маю тупать.

Люлька лежить на припічку –
Не пихтить, не дмуха.
І горілочка не п`ється –
П`яні ж комар й муха.

Будеш знати, вражий сину,
Козаків як слухать.
Сиди дома, біля діток –
Поза вухом чухай.

Маю жінку, маю хату –
Діток мала купа.
Всі кричать: ,, Де наш любий тато?” –
Попухли аж вуха.

Хлопці ж їздять і гуляють –
Шляхи ті ж, чумацькі.
З вітром голосно співають –
Доля в них козацька.

Кинув люльку, кинув пити –
Каюсь, чом не раньше?
Був би більше за Адама
В десять раз багатше!

Ростуть красені й красуні –
України діти.
Їх не в змозі розлюбити –
Прошу зрозуміти!

Ой казали ж мені хлопці:
,,Друже, не женися!”...
Радий я, що не послухав –
Від щастя свічуся!

         30.05.05р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Шановній Танюші для доброго настрою зранку!

ЛЕБІДКА З РАЮ

Брови у юнки, як в ластівки крильця –
Гострі, мов стріли, чорні, як ніч.
Сонячно світяться очі-озерця ,
Стиглі, мов вишні – згублять усіх!

Коси у стрічках, як віти вербові –
Горда дівчина, немов зоря.
Кофтинка вишита вся із любов`ю,
Щічки в веснянках – символ добра.

Немов берізонька, струнка і світла
Сяє щомиті у всій красі.
Щира, весела, як промінь привітна;
Тінью майнула й зникла в росі.

Лиш українки такими  бувають –
Інших немає, не знає і Бог.
Немов лебідоньки райські кружляють -
Шукають щастя і вірну любов.

          24.05.07р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 21 February 2008 - 08:25 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

Так приятно, что твои стихи читают и на Дальнем востоке.
Со мной тоже занималась женщина с Владивостока - Сухорукова,
кажется, Людмила.
    Надежда! Большое спасибо за теплый отзыв.
Вам и всем женщинам к празднику!


ЖЕНЩИНЕ

О Женщина! Чудо-создание,
Дарю тебе свое послание.
Ты ангельский, Божественный цветок,
Судьбы моей прелестный завиток.

Ты - сладкое очарование,
Поэтам Муза и страдание!
Тебе в весенний, мартовский денек
Тюльпаны алые я приберег.
Возвышенно немножко говорю,
Любовь свою и нежность я дарю.
В глаза твои смотрю лучистые,
Ласкаю волосы пушистые.
Счастье всего меня наполняет,
Серце трепещет, страстью пылает.
Взлетаю, кажется, я в небеса -
Спасибо, Господи, за чудеса!
И с высоты звенящих облаков,
Мне слышатся звоны колоколов,
Что дарят тебе Надежду, Любовь.
А Веру святую – дарит сам Бог!
Дарит любимым Обновление,
В момент ребенка Появления!

О, Гениальное создание!
Моя Любовь, мое Страдание!
Ты ангельский, Божественный цветок,
Судьбы моей прелестный завиток!
          
              3.03.2000 г.

І всім мамам від їх діток!


Вранці, хто нам посміхнеться
І рукою доторкнеться?
    - МАМА.

Смачно, хто нас нагодує,
Хто одіне нас і взує?
    - МАМА.

Хто проводить в школу нас,
Хто зустріне радо нас?
    - МАМА.

Книжки, хто нам почитає
І хто з нами погуляє.?
     - МАМА.

Пісню, хто нам заспіває,
Коли сонце спать лягає?
    - МАМА, МАТІНКА рідненька,
      Люба нам матуся!

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 21 February 2008 - 10:12 PM