Сообщений в теме: 1961

[Мангов Владимир Андреевич]

Спасибо, Борис, за посвящение.
В память об Одессе, дарю Вам песню.

Если в ней заменить слово моряк на слово связист,
может понравиться всем связистам института.


ВОЛШЕБНИЦА ОДЕССА


На мачтах соленых белеет тельняшка –
Приходит из рейса моряк молодой.
Спешит на свиданье его одноклашка –
В мечтах, словно чайка, летит над волной.
Улыбкой задорной, Одесса родная,
Ты в гости зовешь – тебе, как отказать?
И у дельфинов есть мечта золотая  -
Не против они тебя ,, мамою” звать.


Припев :  Ах, Одесса! Ох, Одесса -
                  Море Черное волнуешь вновь.
                  Ты волшебница, Одесса –
                  Всем друзьям даришь любовь!


Акацией белой цветешь, дорогая;
Сияешь, как солнце, жемчужной звездой.
Любуется Мать, Украина родная,
Морской незабвенной твоей красотой!
На солнце горячем синеет тельняшка –
Идет опять в рейс капитан молодой.
Машут с причала одноклашка Наташа
И сын, весь в него – но, еще холостой!


Припев.
           29.11.05г

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 16 February 2008 - 07:02 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

ПОГЛЯД  НА  ,, ВСТРЕЧУ С ОДЕССОЙ”


Коли я познайомився з Одесою,
Зовсім забув, як не дивно, про сесію.
Над синім морем білі чайки кружляли,
Про красу їх рідного міста співали.

Погляд очей своїх не міг відірвати.
Серце почало від любові співати.
І складались рядки, слова за словами,
Ставали першими моїми віршами.

Про синє море та дівоче кохання,
Про любе місто,
                    де проходив навчання,
Де з берега в море я кинув грошину,
Щоб повернутися ще раз,
                                      хоч на хвилину.

Всім, хто бажає в собі щось відкрити,
Підскажу:                
              ,,Їдьте в Одесу себе проявити”.
Вона всім вам підскаже і допоможе.
Душі поверне тобі, любий наш, Боже!”

26.08.99.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 16 February 2008 - 05:44 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

Покрашенко Татьяна, on 29.11.2007, 12:18, said:

Омар Хайям
Кто розу нежную любви привил
К порезам сердца, - не напрасно жил!
И тот, кто сердцем чутко слушал бога,
И тот, кто хмель земной услады пил!

Из сиреневой тучи на зелень равнин
Целый день осыпается белый жасмин.
Наливаю подобную лилии чашу
Чистым розовым пламенем - лучшим из вин.

О, не растите дерево печали...
Ищите мудрость в собственном начале.
Ласкайте милых и вино любите!
Ведь не навек нас с жизнью обвенчали.

Зелень, розы, вино мне судьбою даны,
Нет, однако, тебя в этом блеске весны!
Без тебя мне ни в чем не найти утешенья,
Там, где ты, - мне другие дары не нужны!

Володимир Мангов
РОЗУМНОМУ ЖИТТЯ  ДОСТАТНЬО
                               Омару Хайяму

Люди бажають ледь не вічно жити.
А як? – не знають й в Бога не питають.
Тіло – миттєве, лиш на одне життя.
Душа ж – є Дух. Він вічний. Він все знає.

Живуть земляни у чотирьох світах –
Повітря і вогню, води і землі.
В людини кожної свій світ, свої літа.
Як їх прожить? – зорі мовчать, вони німі.

Якщо людина йде сама до Бога –
Любов усі пороги переможе.
Якщо ж любитиме саму себе лиш –
Ноги до д`явола привести зможуть.

Немов Адам із Євою, ми грішні,
Бо ж у Раю (на Землі) живемо.
Про майбуття не думаєм – навіщо?
До церкви? - на свята лише ідемо.

Вірю. Розумному життя достатньо,
Щоби пізнати земнії насолоди.
А іншому? І Вічності замало –
Все колотитиме у ступі воду.
             23.11.06р.

Бог дает, Бог берет - вот и весь тебе сказ,
Что к чему - остается загадкой для нас.
Сколько жить, сколько пить - отмеряют на глаз,
Да и то норовят недолить каждый раз.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 16 February 2008 - 07:06 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

Александр Кириченко, on 5.12.2007, 15:07, said:

Эта улица мне знакома,
И знаком этот низенький дом.
Проводов голубая солома
Опрокинулась над окном.

Были годы тяжелых бедствий,
Годы буйных, безумных сил.
Вспомнил я деревенское детство,
Вспомнил я деревенскую синь.

Не искал я ни славы, ни покоя,
Я с тщетой этой славы знаком.
А сейчас как глаза закрою,
Вижу только родительский дом.

Вижу сад в голубых накрапах,
Тихо август прилег ко плетню.
Держит липы в зеленых лапах
Птичий гомон и щебетню.

Я любил этот дом деревянный,
В бревнах теплилась грозная мощь,
Наша печь как -то дико и странно
Завывала в дождливую ночь.

Голос громкий и всхлипень зычный,
Как о ком-то погибшем, живом,
Что он видел, верблюд кирпичный,
В завывании дождевом?

Видно , видел он дальние страны,
Сон другой и цветущей поры,
Золотые пески Афганистана
И стеклянную хмарь Бухары.

Ах, и я эти страны знаю-
Сам не малый прошел там путь,
Только ближе к родному краю
Мне б хотелось теперь повернуть.

Но угасла та нежная дрема,
Все истлело в дыму голубом.
Мир тебе – полевая солома,
Мир тебе – деревянный дом!

Сергей Есенин  1923год.

СТЕЖИНА ПАМ`ЯТІ


Є у житті найдорожча стежина –
Її не забути ніколи мені.
Квітли у мами тюльпани, жоржини,
А татові бджілки гули навесні.

Приспів:
Стежина пам`яті, серця стежина –
Це найдорожче, що є у житті.
Вона поверта у юність родинну,
Коли і батьки були молоді.
Стежина пам`яті,  серця стежина,
Ти найдорожча мені!

Пам`ять веде, раз по раз, на стежину -
Веде у дитинство, у рідне село.
Кожну квіточку і кожну травину
Я пізнаю – змін там мало пройшло.

Приспів.

Літа минають, а в серці стежина
Мене до села до батьків поверта.
Був я щасливий у отчій хатині –
Золота біля ставу росла верба.

Приспів.

            11.11.07

Володимир Мангов

[Чудная Светлана]

Рабиндранат Тагор

НЕВОЗМОЖНОЕ
Одиночество? Что это значит? Проходят года,
Ты в безлюдье идешь, сам не зная, зачем и куда.
Гонит месяц срабон над лесною листвой облака,
Сердце ночи разрезала молния взмахом клинка,
Слышу: плещется Варуни, мчится поток ее в ночь.
Мне душа говорит: невозможное не превозмочь.

Сколько раз непогожею ночью в объятьях моих
Засыпала любимая, слушая ливень и стих.
Лес шумел, растревоженный всхлипом небесной струи,
Тело с духом сливалось, рождались желанья мои,
Драгоценные чувства дала мне дождливая ночь,
Но душа говорит: невозможное не превозмочь.

Ухожу в темноту, по размокшей дороге бредя,
И в крови моей слышится долгая песня дождя.
Сладкий запах жасмина порывистый ветер принес.
Запах дерева малоти, запах девических кос;
В косах милой цветы эти пахли вот так же, точь-в-точь.
Но душа говорит: невозможное не превозмочь.

Погруженный в раздумье, куда-то бреду наугад.
На дороге моей чей-то дом. Вижу: окна горят.
Слышу звуки ситара, мелодию песни простой,
Это песня моя, орошенная теплой слезой,
Это слава моя, это грусть, отошедшая прочь.
Но душа говорит: невозможное не превозмочь.

[Мангов Владимир Андреевич]

ТЫ ПЛАКАЛА?

            Утро. Тихо на пристани.
            Чайки кружат над волной
            На горизонте, в тумане,
            Плывет катер морской.

            Девчонка с волнением
            Вглядывается в синеву.
            Сегодня ведь воскресенье -
            Отца увидит вновь наяву.

            Цветы в руках задрожали,
            В глазах появилась слеза.
            Счастье и боль ее наполняли,
            Что скажет при встрече она?

            С семьей ведь едет он новой -
            С ним сын и другая жена.
            Она торопливо рукой
            Смахнула слезы с лица.

            Катер к пристани подошел,
            Пассажиры идут по мосту.
            Отец не узнал и прошел,
            Остановился на берегу.
              
            На носилках кого-то несут,
            Заболел видно в пути.
            Вот, они уже мимо идут.
            Сердце забилось в груди.

            Взгляд парня не в силах
            Она от себя отвести,
            Глазам улыбнулась синим
            И протянула цветы.

            Положила их на носилки,
            Руку упавшую подняла.
            Силой разжались рта уголки,
            Он тихо спросил:
                               ,,Ты плакала?"

            Она ему улыбнулась -
            Это утренняя роса,
            Поверь, тебе показалось.
            Он прошептал : ,,Ты плакала."

            Уста парня сомкнулись,
            И его понесли опять.
            Сына на берегу ожидали -
            Ее отец и его мать.

                      17.01.1973г.


РОЗП`ЯТІ В ЧАСІ


Як спіймані
Мухи в павутинні,
Часом, що схвачує їх щосекунди -
Тисячі людей зникають в нікуди
В жорновах космічних
Беззупинно.
Час Вселенський,
Немов нічний злодій,
Підкрадається підступно до жертви,
Знає: як і коли кожному вмерти,
Сплановано ж бо все
У природі.
Люди - життя
Не пізнають суті,
Щастя дарованого Творцем-Богом.
В пружинах часу закручені рогом,
Пручаються в спіралях
Закуті.
Від бажання
Звільнитись, злетіти
Сили бідні втрачають у боротьбі,
А час підводить їх до молотьби -
Кров стине в жилах,
Не відігріти.
Душі зірками
В небо злітають.
Час павутиння все плете в майбуття.
Нові земляни починають життя -
Спрута здолать наївні
Бажають.
Він, з Місяцем,
Лиш посміхається,
Нечутно відстукує: тік-так, тік-так.
Хід його вічний і не стримний ніяк.
Білий Світ - він постійно
Міняється.
Час на людей
Зверхньо поглядує,
Шляхом Чумацьким неспішно гуляє,
Колеса історії направляє.
Творець шлях "павуку"
Підсказує.
А бідолашні,
В часі розп`яті,
У лещатах день за днем відживають,
За коротке життя щастя не мають -
Райським яблуком гірким
Прокляті.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 17 February 2008 - 10:24 PM

[Надежда Ильченко]

Опять лежишь в ночи, глаза открыв,
И старый спор сама с собой ведешь.
Ты говоришь:
- Не так уж он красив!-
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!

Все не идет к тебе проклятый сон,
Все думаешь, где истина, где ложь...
Ты говоришь:
- Не так уж он умен!-
А сердце отвечает:
- Ну и чтож!

Тогда в тебе рождается испуг,
Все падает, все рушится вокруг.
И говоришь ты сердцу:
- Пропадешь! -
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!


Юлия Друнина

Сообщение отредактировал Надежда Ильченко: 18 February 2008 - 08:15 AM

[Мангов Владимир Андреевич]

Благодарю Влавдимира Неволина за оказанную помощь.

Всем студенкам и выпускницам ОЭИС к наступающему
празднику 8 марта дарю свое поздравление.


ЖЕНЩИНЕ


О Женщина! Чудо-создание,
Дарю тебе свое послание.
Ты ангельский, Божественный цветок,
Судьбы моей прелестный завиток.

Ты - сладкое очарование,
Поэтам Муза и страдание!
Тебе в весенний, мартовский денек
Тюльпаны алые я приберег.
Возвышенно немножко говорю,
Любовь свою и нежность я дарю.
В глаза твои смотрю лучистые,
Ласкаю волосы пушистые.
Счастье всего меня наполняет,
Серце трепещет, страстью пылает.
Кажется, взлетаю я в небеса -
Спасибо, Господи, за чудеса!
И с высоты звенящих облаков,
Мне слышатся звоны колоколов,
Что дарят тебе Надежду, Любовь.
А Веру святую – дарит сам Бог!
Дарит любимым Обновление,
В момент ребенка Появления!

О, Гениальное создание!
Моя Любовь, мое Страдание!
Ты ангельский, Божественный цветок,
Судьбы моей прелестный завиток!
          
              3.03.2000 г.

[Мангов Владимир Андреевич]

И этот стих также для Вас,
наши дорогие женщины.




   ПОДАРОК КРОХЕ


Начала жизни нет, и нет конца.
За это мы благодарим Творца.
Ты погляди, красавица моя,
Фигура округляется твоя.
Младенец в ней растет
                               и вширь, и ввысь.
А в голове: ,, Какой ты? Покажись.``
И в ожиданьи дочки или сына,
Сияешь словно горная вершина.
Пройдет всего одно мгновение –
Подаришь крохе день рождения.
С ним на руках,
ты с мужем в дом  войдешь                    
И, как мать, смысл жизни
                    новый обретешь.
Очаг наполнит радость,
                               детский смех.
Папа ж будет заботится о всех.
О, женщина, хорошая моя!
Ты слышишь?,, Мама! А вот, и я!”

                   5.08.2000г.

[Мангов Владимир Андреевич]

Милі жінки! Бачив Ваші захоплення квітами,
тож дарую вірш про високе кохання.



ВИСОКЕ КОХАННЯ

Стоять на балконі, в парі,
Лаванда і розмарин.
Вона надихає чари,
Їх він сприймає один.

А роза кімнатна мріє:
"Як зустріть таку ж любов?,,
Озоном гірським від них віє,
Мабуть, любить їх Отець-Бог.

Букет розмарин коханій
Ніжно-синій дарує.
Ніжні слова шепче милій,
Зірку свою цілує.

Вони, немов на Ай-Петрі,
Радіють щастю життя.
Там птахи піснями щедрі,
Кохання летить в майбуття.

Повчіться, люди, любові,
Вийдіть, хоч раз на балкон,
Гляньте на квіти чудові -
Який вже, після них, сон?!

       10.10.2001р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Весна - це завжди кохання!
Тож, ще раз про саме перше...


ПРО ПЕРШЕ КОХАННЯ

Мов перший сніг, перше кохання -
Світле, яскраве, бажане.
Юнацької мрії чекання -
Господом людям подарене.

Закохані, в скверах зелених,
Уперше в житті цілуються.
Весь світ їм в трояндах рожевих,
Ними і зорі любуються.

Часу не помічають вони,
Хоч за обрієм вже світає.
В солодких снах дуби, ясени -
Мати ж не спить, доньку чекає.

Любі друзі! Майте терпіння.
Не розмінюйте Ви почуття.
Буде, в свій час, й ваше весілля,
Щастя сімейне і майбуття!

Кохання першого дивний спів
Весною у небо злітає.
Всі знають: не тривкий перший сніг -
Осінню  він швидко розтає.

       24.11.01р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Здається у Володі Неволіна є прекрасний знімок
Андрієвського узвозу Вдячний йому, бо люблю там бувати
і насолоджуватися народними талантами.



ПІСНЯМИ УКВІТЧАНИЙ


Узвіз Андріївський пливе
По старому Подолу,
З Майстром в романі живе,
Вдячний Богу за долю.

Вдячний за трепетну Музу,
Що полюбила його
І піснями, мов Карузо,
Уквітчує древнього.

Тут, дзвін церковний лунає,
Освячує молодят.
Місяць сріблястий гуляє,
Зоряні мрії летять.

Вечорами закохані,
Як голуби світло-крилі,
Вітром з Дніпра сполохані,
Губи цілують милі.

Поети вірші читають,
Душі лікують словом.
Картини тут виставляють,
Красу Божу дарують.

Узвіз по Подолу іде
З Україною в вічність -
Серце Києву віддає,
Людям любов і ніжність.

        29.11.01р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Чудная Светлана, on 5.10.2007, 21:30, said:

Здорово!!!!! Просто здорово!!!!

ПЕРЛИНИ  ЖИТТЯ


Життя  - це душевна симфонія.
В ньому панує гармонія.
В кожній сім`ї її є перлини.
Одна з них, це поява дитини.
Як не вирує життєва вода,
В родинах завжди живе злагода.
Бо, людям допомагає сам Бог,
Дарує свою безмежну любов.
А, Біблія дає розуміння:
Життя – це, насамперед, терпіння.
У дітей, в кожного своя доля.
Їм так потрібна сила і воля,
Батьківська любов, матері ніжність,
Що переходять з ними у Вічність.
Мені не спиться, а вже світає.
Ніч завісу свою піднімає.
На вулиці знов туманить весна,
Спати на північ відходить зима.
У світі панує гармонія,
Божого веління симфонія.

      3.02.2000р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Борис Маценко, on 7.10.2007, 14:41, said:

Милая Светлана!

У всех. Даже у молчунов по жизни и тихонь, думаю был опыт творения. Чего-нибудь, что потом не востребовалось. До поры до времени. А потом - всплеск, взрыв. Комплексы - побоку. Человек творит, если у него есть творческое начало.  
У Вас его не может не быть.
Понимаете, море, молодость (пусть даже - вторая, это - я свой пример, у Вас - первая и нескончаемая), друзья, стих посвященный Вам напишет близкий друг (к примеру). У меня - Маришка. И Вы - запели, стали говорить рифмами. Глаза - широко, Душа!!! Короче, всё на своих местах...

Я желаю Вам обратиться к опыту молодости. Сейчас - получится всё. Я желаю вам этого!

С уважением,

Борис

p/s: Сейчас увлёкся Иосифом Бродским. Философ и великий мастер. Писал, как сам хотел. Каноны не признавал.
Он их устанавливал сам.

Вірно сказав Борис - в житті кожен здатен щось створити, написати.
Чекаючи чергу у лікаря, в підходящій обстановці відволікаючись від
зубного болю, написав -

ЛІСОВА  МРІЯ

Летять білі сніжинки, мороз скрипить.
В вечері, під Новий рік, весь ліс шумить.
Весільні плаття наділии  смерічки  =
Без женихів, зніяковіли трішки.
А їх кохані, дубки моложаві,
Збирають по лісу букети яскраві.
Сам дід Мороз, їм батько хрещений,
В тайни цього свята теж посвящений,
Готовить дарунки свої чарівні,
Щоб задоволені всі були нарівні.
Вітерець-тамада по лісу гасає,
На свято зимове всіх зазиває.
Новорічний вечір, дійсно чарівний.
Накривають стіл, на поляні весільний.
Метушаться всі родичі лісові,
Вітер запрошення поніс і сові.
Для смерічок й дубків особистий
Час цей нарешті, настав урочистий.
Світлячки запалили яскраві вогні,
Засіяли наряди на всіх снігові.
Всім молодим зазвучали вітання
І любові вірної побажання.
Задзвеніли бокали з березовим соком,
Дід Мороз привітав також з Новим роком.
Закружляли дерева й звірята у танку,
Веселі пісні звучали до ранку.
Місяць за обрій пішов спочивати,
Щоб молодим дати змогу поспати.
Згодом все стихло…Тільки іній дзвенить,
Вітерець біля берізки, стомлений спить.
До чого ж красиво, в лісі все діється!
А мені в цей вечір, легко так мріється.

        28.01.2000р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Інтернет - це та ж сама пошта, яка приносить щасливі миті людині.


ПОШТАРІ ЛЮБОВІ


Ой тече, пливе ріка –
Жити поспішає.
Ген, на другім береженьці
Кохана співає.

Ой пливіть, лебідоньки –
Привіт передайте,
Скажіть, що люблю її –
А вона? – спитайте.

Скажіть, що збираюся
Місток збудувати.
Мрію бачити щодня,
Ніжно обіймати.

Ой пливіть, поштарики –
Буду Вас чекати.
А як скаже відповідь,
Несіть хутчіш в хату.

Ой лебідоньки мої,
Поштарі Любов!
Радість світла на душі -
Співаю у полі.

Ой тече, пливе ріка –
Жити поспішає.
Два серця закохані
У одне єднає!

     26.09.07р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Дружня порада на четвірку.


ЧОТИРИ – ЗАВЖДИ СИЛА!

Чотири в Світі сторони,
Кутів чотири в хаті.
Мені ж, як ангелу вночі,
Так хочеться літати!

І батько, й мати, донька й син -
Така сім`я щаслива.
В ній не буває хтось один –
Чотири, завжди сила!

В Україні - теж чотири:
Мова, пісня і дівчина,
Любить Бог їх й донині!
А ще ж цвіте і калина –

У два рази більше від двух
Нам дарує й Біблія.
Отець і син, і Святий дух,
І Пресвята Марія.

Друзі! Для міцності в житті
Тримайтеся четвірки.
То й результати в Майбутті
Будуть – лише п`ятірки!

       20.09.07р.

[Мангов Владимир Андреевич]

Трішки обділив увагою чоловіків.
А вони ж, як і я забагато сидять за компютером.



СТАНЬ ВІЛЬНИМ ВІТРОМ


Мегабайти, Гігабайти –
Давай, хлопче, видибай ти!
Бо потонеш в Інтернеті –
Станеш, як Лохнеська Нетті.

Вийди, любий, на природу
Випий сам джерельну воду.
Жде тебе там красна діва –
Біля входу, в сквері зліва.

Місяць жде тебе і зорі,
Небеса нічні прозорі.
Ти згадаєш спів зозулі –
Ку-ку, ку-ку, гулі, гулі.

Грець тому вже Інтернету!
Хочеш глянуть на комету?
Кинь до біса свій комп`ютер –
Станеш вільним ти, як вітер.

Врешт, займись ти,
                         прошу, спортом –
Хоч басейном, полем, кортом.
Від арешту звільнись вчасно –
Ранок, глянь, такий прекрасний!

        26.06.05р.

[Мангов Владимир Андреевич]

А ще хочу поздоровити справжніх
чоловіків з Днем захисника Вітчизни!


Д`АРТАНЬЯНИ УКРАЇНИ
              Муз. Франчески Панич

Як зачую марш козацький –
Бачу Вас я молодих.
Летять коні в синім полі –
Дай їм, Боже, передих!
,,Д`Артаньяни” України –
Запорожці-смільчаки!
Якби жив я в літа тії ,
Теж пішов би в козаки!

Приспів:
Любі, славні ,,Д`Артаньяни”,
Запорожці-козаки!
Ваша слава, не поляже
Буде линуть у віки!

Чорну хмару я зумію
В Дикім полі наздогнать,
Щоби з нею тисяч сорок
Сили вражої зрубать;
Захистити Богуславок,
Щоб не крали осмачі.
Бити ляхів і татарів
Буду вдень я і вночі!

Приспів.

В морі хвилі закипають -
Сагайдачний турків б`є!
Кобзар славить переможців –
Гучний голос, в нього є!
Слава рідним ,,Д`Артаньянам –
Хмелю, Сірку й Богуну!
Древнім вдячний коломиям –
З козаками й я гульну!

Приспів.

     10.02.06р.

Сообщение отредактировал Мангов Владимир Андреевич: 18 February 2008 - 08:02 PM

[Мангов Владимир Андреевич]

Ледь не забув про командуючий склад?!



ЧЕСТЬ ОФІЦЕРСЬКА


Честь офіцерська, як заповідь Божа, -
Вибір служінню робить свіча!
Честь офіцерська з Покровою схожа –
Солдатів теж, вона захища!

Погляд ,,суворівський”, виправка строга,
І голос, що зве до перемог.
Її хоробрість і сила - від Бога,
Щастя – в любові рідних жінок.

Честь офіцерська гріхів - не спокута,
Ніколи ж бо не продається!
Честь офіцерська для друзів розкута –
Луною у серці озветься!

Честь офіцерська – дарунок від долі,
В душі співає, немов весна.
Честь офіцерська – це віра і воля,
Справжнім мужчинам в житті дана!

          17.01.08р.

[Николай Бурдейный]

Владимир, очень хорошие стихи и так легко читаются.
В Ваших стихах душа открыта, но почему тогда фото на аватаре в темных очках?